ЖИТИ – ЗНАЧИТЬ ЛІСИ РОСТИТИ
Ще сто років тому життя на планеті було усталеним та передбачуваним. Та безсистемне втручання людини в природні процеси, виснаження надр землі поставило людство перед загрозою катаклізмів. Зокрема, нині особливо потерпає від нещадного винищення «фабрика кисню» - лісові масиви. У зв’язку з цим ми поспілкувалися із заступником директора Поліського філіалу Українського науково-дослідного інституту лісового господарства і агролісомеліорації імені Висоцького Анатолієм МЕЛЬНИЧЕНКОМ, який люб’язно відповів на поставлені йому запитання.
– Анатолію Андрійовичу, розкажіть, будь ласка, про те, як Ви прийшли у лісову галузь?
– Знаєте, народився я у мальовничому куточку Полісся – селі Білці, що знаходиться в Коростенському районі Житомирської області посеред лісових масивів. Окрім того, поруч протікають дві річки – Уж і Білка. Навколо – незрівнянна краса, що не може не зачаровувати. До речі, наша родина мешкала неподалік від хати, з якої пішов у широкий світ великий банкір і фінансист, перший голова Національного банку, Герой України, поет-пісняр Володимир Павлович Матвієнко.
Пригадую, якось у 1998 році завітав до нього в офіс. Відрекомендувався, сказав, що я Анатолій Мельниченко, його сусід.
Володимир Павлович допитливо на мене подивився і раптом запитав:
– У вас росла грушка на городі?
– Так, – підтвердив я.
Уявляєте, скільки років минуло, як Володимир Павлович поїхав із села, але на все життя запам’ятав такі, здавалося б, на перший погляд, дрібні деталі.
А взагалі він дуже любить і обожнює свою рідну Білку.
Пригадую, коли я був ще учнем, Володимир Павлович приїжджав сюди на літо з родиною. Сам через тиждень-два повертався до справ, а сім’я відпочивала в селі, де, як писав у одному зі своїх віршів, «все бузками зацвіло». І справді, коли інколи весняної пори я проходив повз подвір’я родини Володимира Матвієнка, бачив його маму, бабусю Луцю (так ми її називали), яка сиділа на лавочці біля хвіртки, а навколо цвіли квітучі гілки духмяного бузку.
Варто зазначити і те, що Володимир Павлович дбає про своїх односельців. Це завдяки йому у Білці зведено сучасні приміщення середньої школи, будинку культури, здійснено цифрову телефонізацію. Відтак село було врятовано від вимирання, в останній період тут поліпшилася демографічна ситуація, у початкових класах щороку збільшується кількість школярів.
Даруйте, але трохи відхилився від запитання. У сім’ї я був найменшою, п’ятою дитиною. Через рік після мого народження трагічно загинув від удару блискавки батько. Тому мама мусила всіх нас ставити на ноги самотужки.
Як кажуть, все починається з дитинства. О цій порі всі мріють про майбутню професію. Хтось хотів стати машиністом, хтось танкістом, хтось космонавтом, а я – лісником. Як уже казав, наше село оточене мальовничими лісами. Тож мріяв опанувати професію лісника, збудувати в лісі добротний дім, мати пару гарних елітних коней.
1975 року закінчив Білківську середню школу. Мати сподівалася, що я залишуся при ній, тож порекомендувала йди у будівельну бригаду, заробити грошей, потім відслужити службу в армії, повернутися додому працювати в селі й бути їй помічником по господарству.
Та я мав інші плани. Оскільки до Києва і Львова, де були лісотехнічні факультети, далекувато, подався до Житомирського сільськогосподарського інституту на факультет агромеліорації.
Пам’ятаю, мати дала на дорогу 15 карбованців, і я поїхав здавати вступні іспити.
Через п’ять років закінчив інститут з червоним дипломом, повернувся до Білки. У місцевому господарстві 4 місяці трудився агромеліоратором і керуючим відділенням, після чого був призваний до армії. Після служби знову повернувся в село, працював у колгоспі, згодом одружився і переїхав до Житомира.
Працював на комсомольській роботі. У 1987 році був обраний першим секретарем Житомирського райкому комсомолу, а коли Україна здобула незалежність, став заступником начальника управління у справах молоді та спорту Житомирського облвиконкому. Пізніше тривалий час працював у Житомирській облдержадміністрації – директором центру підвищення кваліфікації державних службовців. 2009 року, нарешті, потрапив у свою стихію, в галузь про яку мріяв з дитинства. Ось уже шостий рік я – заступник директора Поліського філіалу Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації імені Висоцького, що знаходиться в Житомирі. Отже, образно кажучи, повернувся до самого себе, тож вважаю себе щасливою людиною.
– Що можете сказати про лісове господарство України?
– Хочу насамперед зазначити, що ліс – надзвичайне й унікальне явище природи. Немає нічого кориснішого і прекраснішого в усьому світі, аніж ліс!
На превеликий жаль, Україна нині, як це не дивно, одна з країн Європи, де найменша територія, зайнята лісовими насадженнями. Так, у нас є Карпати, Полісся, де лісів багато, але є області (наприклад, Запорізька, Херсонська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Донецька, Дніпропетровська), у яких лісистість становить від 4 до 8 відсотків. Відтак, лісовими насадженнями у нас зайнято лише 15,7 відсотка території країни. Перед же ведуть (про Швейцарію годі вже казати) Словаччина – майже 66 відсотків, Фінляндія – 65, Австрія і Швеція – понад 60, Італія – 32,7, Німеччина – 30, Польща - 29, Франція – 28, відсотка. Навіть Іспанія випереджає нас за цим показником – 26,7 відсотка.
Тому берегти, ростити ліси, розширювати під ними площі для нашої держави є першочерговим завданням.
– Які завдання вирішує Ваш колектив?
– Власне, Український науково-дослідний інститут лісового господарства та агролісомеліорації імені Висоцького знаходиться в місті Харкові, має в своєму складі 2 філіали – наш Поліський і Степовий (Херсонська область), а також 6 лісових науково-дослідних станцій.
Очолює Інститут відомий в Україні та далеко за її межами вчений, член-кореспондент Національної академії аграрних наук України, доктор сільськогосподарських наук, професор Віктор Петрович Ткач.
Необхідно також відзначити, що УкрНДІЛГА є членом міжнародної спілки лісових наукових організацій IUFRO.
Головними ж завданнями, що їх ставлять перед нашим Інститутом Державне агентство лісових ресурсів України і НАНУ, є:
- вивчення радіологічної ситуації в лісах Полісся України у зв’язку з катастрофою на Чорнобильській АЕС і розробка проблем, пов’язаних з організацією і веденням лісового та мисливського господарства в умовах радіоактивного забруднення;
- організація екологічного моніторингу лісів, збереження їх природоохоронної ролі;
- опрацювання нових перспективних способів і технологій лісовідновлення і лісо- вирощування, захисту лісів, використання лісової продукції, у тому числі на радіоактивно забруднених землях;
- розробка нормативно-технічної документації ведення лісового господарства;
- боротьба з шкідниками та хворобами лісових насаджень.
Після аварії на Чорнобильській АЕС Поліський філіал УкрНДІЛГА став одним з головних центрів вивчення наслідків радіоактивного забруднення лісів, міграції радіонуклідів у лісових екосистемах Полісся, вмісту їх у лісовій продукції, розробки заходів ведення лісового господарства на радіоактивно забруднених територіях.А Житомирська область, як відомо, потерпіла від Чорнобильського лиха найбільше в Україні. Тому в складі нашого Поліського філіалу УкрНДІ ЛГА діє радіологічна лабораторія,в якій ми проводимо поквартальний моніторинг лісових угідь Житомирської області на предмет вмісту радіонуклідів цезію-137 і стронцію-80 у лісовій продукції,що заготовляються в лісових господарствах Житомирщини.
За результатами наукових досліджень і здійсненої роботи наукові співробітники нашого філіалу успішно захистили 3 докторських і 27 кандидатських дисертацій. Члени колективу Поліського філіалу УкрНДІЛГА видали 126 збірників і наукових праць, підготували понад 1500 публікацій практично з усіх напрямів ведення лісового господарства, що надруковані у збірниках і наукових журналах України та у зарубіжних наукових виданнях.
– Чи маєте хобі, як проводите вільний час?
– Найбільше люблю читати як художню, так і наукову літературу, двічі на місяць граю з друзями у більярд. Звичайно, ходжу на прогулянку до лісу, незважаючи на пори року.
У вихідні їду в Білку, в своє рідне село. Там мешкає моя старенька 84-річна мама, яку постійно відвідую. З нею спілкуюся, допомагаю по господарстві, дихаю на повні груди чистим повітрям. Побувавши в отчому домі, набираюся заряду бадьорості й енергії на наступний тиждень. Недаремно ж бо кажуть, що природа, ліси – цілюще джерело здоров’я, натхнення і життя.
– Що б Ви хотіли побажати нашим читачам?
– Читачам журналу «Гетьман», усім громадянам України, у першу чергу, зичу міцного здоров’я, миру, достатку, благополуччя. А ще хочу висловити побажання, щоб кожен з нас, будуючи будинок, виховуючи дітей, обов’язково посадив ще й багато дерев. Існує притча про стратегічне планування: якщо плануєш життя на рік – посій зернину, якщо на десятки-сотні років – посади дерево. Бо коли посієш зернину – збереш один урожай, а коли посадиш дерево – збереш десятки-сотні урожаїв.
Отже, давайте усі гуртом берегти і плекати наші зелені насадження, щороку садити принаймні хоч би по одному дереву! Повірте, наше життя і навколишній світ від цього стануть тільки кращими! Бо, воістину, в наш непростий час, коли люди навчилися плавати під водою як риби, літати у небі як птахи, – людям залишилося навчитися лише одному – жити на цій прекрасній землі як люди…
– Дякую Вам, Анатолію Андрійовичу, за щедрий урожай гарних думок!
– Щиро дякую і Вам.
