УКРАЇНОЮ ЖИВ І ДЛЯ НЕЇ ПРАЦЮВАВ

Микола мав цікаве прізвище – Француженко, але воював за Україну, для України та Україною жив і для неї працював.

У неділю, 28-го жовтня 2007 року, в місті Сілвер Спрінґ біля Вашингтону серце Миколи Француженка зупинилося вп’яте. Покійний осиротив дружину Ярославу, синів Руслана й Олександра, доньку Роксану з родинами, троє внуків і одну правнучку. Дуже радів тим, що наймолодшому внукові дали ім’я Микола – як у діда.

Український радіожурналіст, редактор, публіцист Микола Француженко народився 25-го листопада 1923 р. у м. Краснокутську (тепер – Сумської обл.) у родині високого рангу спеціаліста-інженера військової техніки та зброї. Дитячі роки провів у Києві, одначе щасливого дитинства не мав.

Немовлям втратив матір, через п’ять років батько одружився вдруге. Перед Другою світовою війною малий Микола мандрував із батьком різними містами СРСР і вчився у різних школах, а найдовше в Києві, Дніпропетровську, Харкові, Одесі, Кам’янець-Подільському; на Кавказі, у Криму тощо. У 1938 р. юнак став сином «ворога народу». Батька заарештували. Родині заборонили жити в столицях республік, навіть в обласних і районних містах. До цього лиха додається ще одне: його покидає мачуха. Миколою заопікувались батькові друзі. Тим часом батько просидів 21 день у камері смертників, але його не розстріляли, бо саме тоді арештували наркома Єжова.

Потім ще двічі батька засудили до 10 років тюрми, але звільнили в 1939 році. Середню школу Микола закінчив у Житомирі 1940 року. Він не пішов слідами батька, а вирішив стати лікарем. 1940– 41 рр. вчився в Харківському медичному інституті, де встиг перед початком війни закінчити перший курс. Йому пропонували їхати в Середню Азію, а коли він відмовився, його відіслали до піхотного училища середнього комскладу в Тамбові, а 1942 році почалася воєнна епопея молодого лейтенанта: контузія, важке поранення, німецький полон. Свої перші оповідання він написав за колючим дротом у таборі військовополонених. Таких Сталін назвав зрадниками. Микола не міг погодитись із несправедливим осудом. При першій нагоді старшина стає в ряди Першої Дивізії Української Національної Армії під командою генерала Павла Шандрука. Здача в полон британцям у 1945 році в Австрії. Велика кількість її складу на чолі з командиром дивізї генералом Кратом здалася в полон британцям у Північній Італії, звідки полонених було передислоковано до Ріміні (Італія), а згодом до Англії, де у вересні 1948 року вони були звільнені з полону.

Працював у фермера, на текстильній фабриці та на цегельні, потім став співвласником і директором підприємства з виробництва літнього взуття. Микола був здібний та підприємливий. Невдовзі Микола Француженко працював на радіостанції «Визволення» в Мюнхені (1957–1962), згодом перейменованій на Радіо «Свобода». Кар’єру розпочав головним режисером (продюсером), диктором і автором радіоскриптів. Коли працював головним продюсером українських радіопрограм в Мюнхені, виступав у епізодичних ролях у фільмах німецької телекомпанії. Виступав у ролі радянського сержанта в телефільмі «Останній бій над Шпре». Виконував різні ролі під час синхронізації фільмів: німецькою мовою перекладались кінофільми різних країн (Англії, США, Франції).

З Німеччини до Нью-Йорка переїхав із родиною: Микола Олександрович одружений з молодшою дочкою о. протопресвітера Ігоря Губаржевського – Ярославою. Микола працював і вчився. Працював для Радіо «Свобода» як керівник нью-йоркської української редакції. Ветеран 1-ї дивізії УНА у Норвічському університеті отримав науковий ступінь магістра.

В американському державному радіомовленні українською мовою Француженкові належить пальма першості в кількох ділянках. По-перше, 20 липня 1969 року він був першим диктором, який без жодного тексту під рукою, дивлячись на екран телебачення Державного управління з питань космосу і аеронавтики, повідомляв у живий ефір про експедицію «Аполлона ХІ» – висадку американських астронавтів Ніла Армстронґа та Едвіна Олдріна на поверхню Місяця. По-друге, він був найпопулярнішим серед слухачів на Україні диктором спочатку на радіо «Свобода», а згодом на «Голосі Америки».

Дійсний член УВАН. Член ОУП «Слово» та Національної спілки письменників України писав: «А щодо моєї праці на радіостанції «Голос Америки», то, одверто кажучи, я ніколи б не залишив її в 1990 році, якби в четвертий раз у моєму житті не зупинилося серце і не почав все загрозливіше активізуватися глибоковенозний тромбоз у лівій нозі. Серце ж у мене зупинялось в Одесі в 1936-у році, коли важко захворів на шкарлятину з різними ускладненнями. Зупинилося 1946 року в Ріміні, якраз перед прем’єрою «Господині заїзду», в якій виконував роль Мірандоліни. Зупинилось в Англії в 1949 році. І зупинилось біля Вашинґтона в 1988 році. Цікаво, що ніде не хотіли сказати тривалість моєї клінічної смерті! Ну й не треба...».

Ганна ЧЕРКАСЬКА