ЛИЦАР МУЗЕЙНОЇ СПРАВИ
23 листопада 1937 року у Полтаві більшовики розстріляли без будь-яких на те підстав 62-річного Никанора Онацького, українського живописця, поета, організатора та директора Сумського художнього музею. У обвинувальному висновку значилося, що Никанор Онацький був «завербований полтавським націоналістом Майфетом у контрреволюційну націоналістичну організацію, яка готувала кадри для збройного повстання в країні».
Никанор Онацький народився 21 грудня 1874 р. (9 січня 1875) на хуторі Хоменки на Полтавщині в сім’ї багатодітного селянина-козака. З ранніх років виявив неабиякий хист до складання віршів і до малювання, вражаючи дорослих сприйняттям довкілля. Батько помер рано, і хлопець, закінчивши Гадяцьку школу, не зміг вчитися далі. Подався на заробітки з 14 років: був вантажником в одеських портах, працював на суховантажах, у економіях степової Таврії. На відкладені гроші купував фарби, папір, полотна. Любив малювати соняхи, вітряки, стіжки хліба – милі серцю українські краєвиди.
У 16 років поступив на навчання до Одеського Художнього училища. В Одесі тоді працювали такі майстри пензля, як К. Костанді, М. Кузнєцов, І. Ладиженський, П. Нілус. Особливо припав до душі Онацькому стиль Кіріака Костанді. Після успішного закінчення училища, в 1903 р. – Петербурзької Академії мистецтв, у класі Іллі Рєпіна.
У 1906 р. Н. X. Онацький поступив викладачем у Лебединську чоловічу та жіночу гімназії. Викладав, писав власні полотна, виставлявся. Учні Онацького згадували: “Він був визначним майстром пензля, глибоким знавцем своєї справи, закоханим в образотворче мистецтво». Саме в Лебедині Никанор одружився з Надією Василівною Кривошеєвою – дочкою заможних поміщиків, уродженкою села Мала Павлівка Охтирського району, де, відбулося й весілля; народилися діти Наталя, Андрій та Оксана. У Лебедині Онацькі жили на вулиці Охтирській (перейменована на Леніна) та на Любарській. У ці роки Н. Онацький багато подорожував по маєтках з кам’яною архітектурою, відвідав садиби Капністів, Анненкових, Хрущових, кілька разів їздив до Канева, на Чернечу гору. Після таких мандрів привозив чимало малюнків, полотен; офорт «Хата під Тарасовою горою» став основою поштової марки.
Палкий шанувальник Кобзаря, він у 1911 році їздив до Канева, на Чернечій горі познайомився з І. Ядловським, який півстоліття охороняв священну могилу. Після цієї поїздки художник створив офорт «Хата біля Тарасової гори». Збереглось багато замальовок українських гір та живописних пейзажних мотивів з хатами, вітряками і мальвами, надиханими Чернечою горою і виконаними художником після подорожі.
Двадцять наступних років (з 1913 до 1933) Никанор Онацький жив і працював у Сумах. Його подальша творча та педагогічна праця як-то: викладання історії мистецтва, живопис, малюнок в кадетському корпусі, гімназії воєнного відомства, інституті соціального виховання, педтехнікумі, трудшколі, на піхотних курсах і у створеній ним при музеї художній студії, поступово ставала підґрунтям для його наукової та громадської діяльності, пов’язаної з мистецтвом. Н. Онацький спочатку оселився в одноповерховому маєтку на Реальній вулиці (нині імені Антонова), поруч знаходилося одне з місць роботи – Реальне училище. Онацькому подобалася ця оселя-вітальня, яка водночас була для нього і кабінетом, 6 кімнат із кухнею, де розмістилися дружина Надія, троє дітей і племінник Василь Олещенко – місця вистачало всім. Ця вітальня-кабінет Онацького швидко стала центром українського життя в місті. Тут бував поет Олександр Олесь (чия родина жила на Петропавлівській, 83), поет і драматург Яків Мамонтов.
Онацький боровся за повалення царизму, тому нормально сприйняв переворот. Про еміграцію не думав, залишився жити в Сумах, бо більшовики нібито проголосили вільний розвиток націй. Провів розкопки в районі Крейдища під Сумами, разом із відомим ученим Миколою Макаренком займався дослідженням великого кургану в районі нинішнього Сумського аеропорту.
У 1920 p. у Сумах Никанор Онацький створив історико-художній музей і протягом одинадцяти років був його керівником. Було всього: протягом 1922 року ніхто з музейних працівників не отримував платні, отримували лише по фунту вівсяного хліба і то з перебоями; опалюватися музейне приміщення почало лише з 1925 року. Онацькі, отримавши нове житло – чотири кімнати в приміщенні музею, переїхали у центр міста (третій поверх будинку, що на розі Соборної та Сорочинського провулку, провулок 9 Травня). Дружина Онацького не могла десь працювати, тому займалася господарством: чудово готувала, пекла на весь тиждень хліб двох сортів – щоденний і здобний; багато вишивала, шила, була дуже жвава. Н. Онацький вечорами допізна сидів за столом, писав п’єси «Через руїни», «Танок смерті», «У тієї Катерини» (за мотивами твору Кобзаря). У 1930 р. в Держвидаві України вийшла дитяча п’єса Н. Онацького «Новий світ».
На основі музейних колекцій написав і видав у сумській друкарні цінні й на сьогодні наукові розвідки «Українська порцеляна», «Межиріцький фаянс», «Українське гутне шкло».
З 1928-го року за квартирою Онацьких та музеєм ДПУ встановило нагляд. Безпартійного Никанора Онацького почали переслідувати і цькувати. У1931 році його викликали і запропонували здати музей партійцю Зубченку –колишньому вантажникові; а самому лишитися заступником. Онацький відмовився. Їх виселили до двох аварійних кімнаток. Н. Онацький викладав у педагогічному інституті, пані Надія працювала в бібліотеці.
Дуже важко родина пережила 1933 рік. Депресія, цькування, труднощі з харчуванням – випили здоров’я вченого.
Н. Онацького кілька разів забирали до буцегарні. Розстріляли 23 листопада 1937 року. Сьогодні Сумський художній музей носить ім’я Никанора Онацького.
