РЕВОЛЮЦІЙНА ЕНЕРГІЯ

РЕВОЛЮЦІЙНА ЕНЕРГІЯ УКРАЇНЦІВ НАГРОМАДЖУЄТЬСЯ УСЕ ШВИДШЕ

(до 10-річчя Помаранчевої революції)

21 листопада 2004 року ми з професором Григорієм Халимоненком, повертаючись з форуму Платформи «Діалог Євразії» в Анталії, голосували у другому турі президентських виборів в Україні в Генеральному консульстві України в Стамбулі. Прилетівши вранці 22 листопада до Києва, дізналися, що наші студенти на знак протесту проти фальсифікації виборів вийшли на Хрещатик.

Поки з Борисполя дісталися Києва, на головній вулиці столиці вже стояли намети.

Якось аж не віриться, що вже пролетіло з того часу десять років. Але ще більш не віриться, що так бездарно змарнувалася величезна енергія українців, що тоді змусила привернути увагу всього світу до Майдану, засвідчивши мирний поступ нашої революції. І досі стоять перед очима обвітрені й обпечені на морозі студентські обличчя. Молодь тоді так сподівалася – та хіба тільки вона – весь світ! – здобута перемога утвердить демократичні цінності в Україні, виведе її в коло передових держав світу.

Гірке розчарування, яке наступило вже через кілька місяців нової влади, багатьох відштовхнуло від активного громадського життя, посіяло зневіру й апатію. Однак, коли знову треба було вибирати свій шлях у майбутнє, наша молодь знову виявилася тепер уже на Євромайдані. Значить, за такий короткий час революційна енергія українського народу, насамперед студентства, знову нагромадилась до критичної маси, що завжди загрожує вибухом. Чи є в цьому історична закономірність?

Аналіз національно-визвольної боротьби нашого народу за власну державність засвідчує, що після падіння Галицько-Волинського князівства періоди бездержавності до кінця ХХ століття щоразу скорочувалися по суті вдвічі: 1349–1648, 1764–1917, 1921–1991. А в останній період відновлення нашої державності з 1991 року, коли відбувається боротьба за утвердження української України, нагромадження революційної енергії мас відбувається набагато швидше. Скажімо, якщо перший масовий спротив після відновлення незалежності – акція «Україна без Кучми» – відбувся 2001 року, то Помаранчева революція вже за три роки. Чи це означає, що і Євромайдан невдовзі зможе трансформуватися?

Усе, як кажуть, у волі Всевишнього. Але цікавий збіг обставин: 21 листопада 2013 року автор цих рядків відлетів до Стамбула на зібрання голів національних комітетів Платформи «Діалог Євразії». А 22 листопада вже на берегах Босфора дізнався, що в Києві – Євромайдан…

(За книгою Володимира Сергійчука «Соборна пам’ять України – 2014»)