ВІРЮ У КРАЩІ ЧАСИ
Іван РІШНЯК:
ВІРЮ У КРАЩІ ЧАСИ
Напередодні Нового року ми зустрілися з головою Всеукраїнського благодійного фонду імені Петра Калнишевського, головою Сумського земляцтва у Києві Іваном РІШНЯКОМ і попросили його поділитися думками про те, яким був для нього рік, що відходить у минуле, і чого чекає від року наступного.
– Якщо говорити про 2014 рік, то, як на мене, він видався надзвичайно складним і тривожним як для мене особисто, так і нашої держави в цілому. Скажу відверто: ніхто навіть не сподівався і не міг припустити, що схід України на сьогодні палатиме у вогні. Там гинуть наші сини і доньки за волю і незалежність Батьківщини, ми втрачаємо цвіт нації – справжніх патріотів і героїв.
Відтак, кожен відчув значимість нашої держави. Саме тому бачимо спроби північного сусіда знівелювати Україну, саме тому Кремль боїться віддати її до Європи, відпустити від себе.
Переконаний: історія дасть належну оцінку цим подіям. Зараз же ясно одне: агресія Кремля – це величезна рана не тільки для України, але й Європи, усього світу. І загоїться вона ще не скоро.
Я вдячний багатьом народам Європи, США, Канади, інших країн світу, простим людям з тієї ж Росії, які підтримують Україну у цей нелегкий час, допомагають нам відстояти суверенітет, незалежність, територіальну цілісність.
У зв’язку з цим є надія і сподівання, що ми вистоїмо, убезпечимо себе від зазіхань ворога, відродимо Українську державу, станемо сильнішими.
Упевненість у цьому вселяє також героїчний чин і жертовність видатних українців, зокрема непересічна постать останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського. Влітку поточного року благодійний фонд його імені, який я очолюю, в черговий раз влаштував на малій батьківщині цієї легендарної особистості – у селі Пустовійтівці Роменського району Сумської області – свято «Калнишевська рада», приурочене до дня народження справжнього велета українського козацтва.
Крім того, ми прийняли рішення з метою увічнення світлої пам’яті Петра Калнишевського на його батьківщині, де вже є пам’ятник і церква, звести справж-ній комплекс, що передбачає шестиметровий курган з відповідними спорудами, та атрибутами козацької доби.
Громадськість і керівництво Роменського району та міста Ромен схвально поставилися до цієї ініціативи. Тож, гадаю, наступного року до свята Петра і Павла ми реалізуємо цей проект, втілимо у життя добру справу.
Що стосується інших аспектів, то хочеться добре слово сказати про діяльність Сумського земляцтва у Києві. Ми часто збираємося разом, обговорюємо поточні питання, обмінюємося думками, влаштовуємо масові заходи, вшановуємо видатних людей краю, допомагаємо один одному. Віднедавна заснували дві премії наших земляків – імені Миколи Макаренка (відомий історик з Роменського району) та Олександра Олеся, незабутнього поета, який народився у Білопільському районі.
Щойно підбили підсумки й вирішили присудити премію імені Олександра Олеся видатному літераторові Борису Олійнику. Що ж до іншої премії, то її лауреата визначимо у лютому 2015 року.
Хотів би дещо торкнутися своїх особистих справ. Фермерське господарство, попри труднощі, проблеми й негаразди, на мій погляд, завершує поточний рік у цілому з непоганими показники.
Можливо, можна було добитися кращих результатів, але на заваді стала нестача коштів для здійснення певних агротехнічних заходів. Віриться, що в перспективі держава вишукає можливості для підтримки агропромислового комплексу, заохочення людей, які працюють у полі чи на фермі.
Поки що, на жаль, ставлення державних чиновників, особливо на місцях, до сільських трудівників залишає бажати кращого. Їм байдужі проблеми землероба чи тваринника, вони неохоче йдуть назустріч селянам, не поспішають підставити плече.
Навпаки, куди не звернешся, тобі натякають: мовляв, принеси, дай. Дуже хочеться, щоб це залишилося в минулому. Зрештою, ми повинні подолати ці зловживання.
Сподіваюся, Президент України Петро Порошенко та його команда відкриє дорогу середньому бізнесу, дасть йому поштовх для розвитку. Для цього потрібні вигідні кредити, умотивовані податки для селян, державна підтримка того чи іншого напряму розвитку села, дотування певного виду виробництва або вирощування сільськогосподарських культур. Тут нічого не треба вигадувати.
Маємо переконливий приклад інших країн, де допомагають дешевими кредитами трудівникам землі. В Україні треба знайти оптимальну формулу підтримки селян дотаціями, застосовувати страхові схеми.
Трудівник села сплачує фіксований податок – 5 відсотків. На мою думку, це не зовсім правильно. Ми готові платити повноцінний податок, кошти з якого йтимуть на розвиток держави, науки, культури, соціальної сфери. Але натомість державні чиновники мають викоренити корупційні підходи, відкати за отримання тієї ж дотації. Наголошую, нам не треба подачки, позбавте нас від поборів.
Україна – аграрна держава, володіє майже третиною чорноземів світового запасу. Це – величезне багатство. Тож основний бізнес для нас – максимальне й ефективне використання сільськогосподарських угідь. А для цього всюди (в районі, області, міністерстві) мають працювати знаючі й кваліфіковані керівники, орієнтовані на підтримку села, розвиток його інфраструктури.
І ще одне. Якщо людина має в розпорядженні більше 10 тисяч гектарів землі, це вже – великий бізнесмен. Він хоче взяти (і бере!) від землі міль-ярди. Натомість мало уваги приділяє соціальній сфері. Здебільшого, такі господарі засіяли поля, зібрали урожай, підрахували прибутки, а про селян забули – мовляв, живіть, як можете.
Гадаю, справжнім, міцним, ефективним є сільськогосподарське підприємство, що має до 5 тисяч гектарів землі. Звісно, за умови, що ним керує підприємлива, знаюча, кваліфікована людина, одне слово, справжній господар. За таких умов і справа спориться, і виробничі здобутки помітні, і люди постійно відчувають про себе турботу.
Наприклад, наше господарство «Промінь», до складу якого входять два села, має 2,5 тисячі гектарів сільськогосподарських угідь. Працює в ньому 40 чоловік. Окрім своїх виробничих обов’язків, керівництво дбає про тих, хто примножує здобутки, зміцнює економіку господарства.
Саме тому ми виділяємо кошти на ремонт шляхів, підтримуємо школи, надаємо посильну допомогу нужденним, людям похилого віку. Маючи зв’язки з сільськими головами, оперативно вирішуємо невідкладні питання життєдіяльності населених пунктів.
Отже, є тверда упевненість, що наше господарство успішно працюватиме і в майбутньому.
Користуючись нагодою, сердечно вітаю з святом Миколая своїх земляків-сумчан, увесь український народ. Щиро вірю у кращі часи, бажаю усім здійснення надій і сподівань, мирної й ефективної праці, щоб у новому році ми зажили щасливо і заможно, як того заслуговує наш працьовитий і талановитий народ.
Ганна ГОРЮК
