ШАНС ПЕРЕМОГТИ ЗАВЖДИ Є

Валерій ЧОРНИЙ:

ШАНС ПЕРЕМОГТИ ЗАВЖДИ Є

У зв’язку з трагічною річницею розстрілу героїв Майдану в усій Україні відбулися поминальні заходи.

З цієї нагоди до Києва прибули глави держав та урядів, представники багатьох країн.

Зокрема, у заході взяли участь президенти Литви Даля Грибаускайте, Польщі – Броніслав Коморовський, Федератиивной Республіки Німеччина – Йоахім Гаук, Молдови – Микола Тімофті, Грузії – Георгій Маргелашвілі, Словацької Республіки – Андрій Кицька, Президент Європейської Ради – Дональд Туск. Президент України Петро Порошенко і лідери європейських країн поклали лампади на Майдані.

Відомий російський співак Андрій Макаревич, згадуючи про героїв Небесної сотні, зауважив, що загиблі «мріяли побачити свою країну вільною і щасливою». Минув рік. Що змінилося за цей час? Чи заспокоїлися душі невинно убієнних, чи за таке майбутнє впали вони на холодну бруківку?

Валерій ЧОРНИЙ, голова Комітету по боротьбі з корупцією Державної фіскальної служби України, член-кореспондент Академії наук України, голова правління благодійного фонду «Древляни»:

– Рівно рік тому тут, за моєю спиною, була барикада: стояли вантажівки, що перекривали рух громадським колонам майданівської самооборони, щоб захистити очільників Уряду, а нині, як і раніше, стоять козирні автівки. Це свідчить про те, що не дуже змінилася система після пам’ятних і драматичних подій минулого року.

Напрошується гіркий висновок – покладені життя виявилися даремними: заклик Майдану не виконаний.

Нині склалася важка ситуація – триває кровопролитна війна з нашим північним сусідом, спрямована на знищення Українського народу, але наші керманичі називають цю боротьбу АТО (антитерористична операція), боячись відверто сказати, що ми в стані вій-ни з Росією.

Рік тому наші найкращі співвітчизники полягли тут, виборюючи право бути вільними, стати повноправними європейцями, жити так, як личить громадянам європейської держави.

На жаль, вони залишилися не зовсім почутими нинішнім керівництвом держави. Чому? Бо все, що бачимо: призначення керівників на відповідні посади по структурах і вертикалі як на місцевому рівні, так і нагорі, здійснюється за гроші, а дії, до яких вдаються можновладці, не завжди відповідають потребам суспільства. Про народ ніхто не думає і не дбає. Керівники країни не заробляють гроші, як це потрібно зараз, а позичають. А позичальник ставить вимоги: підвищити вартість послуг, тарифи, причому не на якийсь там певний відсоток, а в рази. А звідки людям брати кошти на все це, щоб оплатити? Ніхто не думає. Ставиться питання сім’ям нужденним давати підтримку. Але звідки брати кошти на допомогу.

Тим часом, щоб отримати транш, рішення вже прий- няті. Це веде навіть не до зубожіння, а знищення української нації, українського народу. Бо якщо не буде, що їсти, за що лікуватися, тоді постає питання: звідки брати кошти? Знову позичати?

Якщо негайно не будуть запроваджені реформи, то це – повний крах всіх наших сподівань.

На шляху до мети, поставленої майданівцями, ми торуємо шлях до Європи і Євросоюзу. Ось тільки чи дійдемо туди? Бо намагання поки що залишаються намаганнями.

Здається, переформатування влади відбулося. Президент, Уряд, Верховна Рада – усі декларують єдність й одностайність, прагнення до реформ. Але знову бачимо: відбувається це на тлі закулісних інтриг, незрозумілих торгів. Це – ненормально. Водночас, сьогодні не варто розвивати хід подій до третього Майдану – це зіграє на руку Росії.

Відвертий представник «п’ятої колони» Єфремов у суді заявив, що українців не існує. Всупереч його думці і таких, як він, – ми зобов’язані об’єднатися, щоб відстояти свою національну гідність, націю і взагалі життя на нашій землі як на сьогодні, так і в майбутньому. Якщо цього не зробимо ми, то хто? Шанси виграти завжди є. Треба лише правильно ними скористатися відповідно до нинішнього моменту.

Санкції, що їх застосовують до Росії, – скоріше декларативні, аніж реальні. Гостро стоїть питання надання чи ненадання зброї. Окремі експерти заявляють:

Україна входить в десятку експортерів зброї у світі, навіщо їй допомагати? Питання риторичне.

Дійсно, можливо, нам і потрібні високотехнічні системи озброєнь, але давайте раціонально й ефективно використовувати те, що маємо. Наші бійці-добровольці власним ентузіазмом і мужністю демонструють зразки героїзму й відваги, бо іноді не мають навіть набоїв. Просять: дайте нам, чим воювати. Ми ж голіруч не здолаємо танка!

Дайте важку артилерію, снаряди… Дайте, зрештою, команду стріляти по ворогу. Звісно, тривалий час Збройні Сили розвалювали. Армія постала на ініціативі і героїзмі патріотів. Відповідно видайте їм зброю, якої на складах не бракує. Схоже, не довіряють її патріотам-українцям. Певно, є якісь причини. Оголений кордон. Так звані «гумконвої» з Росії безперешкодно завозять замість тушкованки та іншої продукції й ліків бойові системи та снаряди, набої, живу силу.

Чому не допускають представників Червоного Хреста, спостерігачів ОБСЄ? Значить, є що приховувати.

Сьогодні постало питання про введення на Донбас миротворчих сил. Це правильно. Але даруйте, вже майже рік воюємо, чому раніше не виступили з подіб-ною заявою?

Треба відверто сказати: у нас війна з Росією. У зв’язку з цим виникає запитання: чому не звертаємося у міжнародні суди? Здавалося б, що є простіше: збирайте докази й звертайтеся у відповідні інстанції. Але коли такі питання не ставляться, значить – комусь це потрібно.

Є ще й дипломатичний шлях розв’язання конфлікту. Президент Петро Порошенко шукає мирний варіант. Погоджуюся, бо людське життя – безцінне. Необхідно звертатися і до Гаазького трибуналу.

На сьогодні авторитетні інстанції заявляють, що вони змушені знімати санкції, застосовані щодо Януковича та його оточення, оскільки досі наші юристи не подали доказової бази злочинних діянь підозрюваних осіб з метою арешту їхніх активів, коштів, нерухомості.

Чому ж це не робиться? Де позиція Мінюсту? Де РНБО, Адміністрація Президента?

Коли ж експерти, оцінюючи ситуацію, вносять конкретні пропозиції, їхня думка залишається поза увагою.

Викликає подив і робота Верховної Ради, яка у надскладний час працює з великими перервами. Перепрацювалися? Щоб зайти у сесійну залу для голосування, потрібні багаторазові нагадування і ледь не прохання спікера.

Ще одне. Жодного разу не поставлено питання, що у нас війна з Росією. Тому президент Путін на сьогодні не є учасником конфлікту. Як і Меркель, Оланд, він виступає в ролі миротворця. Мовляв, ви з одного боку, я – з іншого. А там щось Україна у себе не може навести лад – то маємо помирити. Отже, якби ми визнали Росію стороною конфлікту, тоді й претензії можна було б прямо пред’явити. Насправді маємо сьогодні гру, яку Путін виграє. За його пропагандою злочинна хунта захопила владу в Києві, а патріоти з чеченськими обличчями відстоюють на сході волю народу, захищають українську націю.

Насправді треба вжити до північного сусіда конкретних санкцій і дій. Поки що, на жаль, спостерігаємо щось на кшталт миротворчої акції, в якій Росія виступає у ролі такого собі арбітра. Це неправильно. Путін має відповідати за свої злочини. Олег КНИШ, активний учасник подій, що відбувалися на Майдані з листопада 2013 року, голова підкомітету з люстрації та очищення органів державної влади Державної фіскальної служби України:

Якщо зараз опустимо руки, гріш нам ціна.

Соромно буде перед світлою пам’яттю героїв Небесної сотні

– При центральній раді сотень майдану я був керівником служби безпеки, брав активну участь у створенні сотень Майдану, що почали створюватися 3 грудня 2013 року. 3–17 – сформовано 17 сотень, пізніше долучалися інші активісти, патріоти, які очолили оборону Майдану, боротьбу проти злочинної влади, яка прикривалася «Беркутом», розстрілювала мирне населення.

Перші смерті під час Революції гідності були вже у грудні: людей пресували, викрадали, переслідували. Попри це, український народ, нація не відступили від прагнення побороти корупційні схеми, позбавитися проросійської влади Януковича та його поплічників.

Після подій, які відбулися на Майдані, нині маємо відкритого зовнішнього ворога, який докладає багато зусиль, щоб поставити нас на коліна, винищити українську націю. Варто наголосити: ми стояли не лише для того, щоб поміняти злочинну владу, а й контролювати новообрану, яка повинна діяти і працювати в інтересах українського народу, в ім’я його розвитку. Для цього насамперед маємо забезпечити мир на своїй землі, надати людям робочі місця, здійснити люстрацію. Як громадські активісти ходитимемо з міністерства до міністерства, спостерігатимемо за діями керівників, посадовців, контролюватимемо їхні дії.

І все-таки, за рахунок активності громадян ситуація мусить змінитися. Уже активно діє Комітет по боротьбі з корупцією Державної фіскальної служби України, який очолює відома особистість – Валерій Чорний.

Настав час дійсно розвивати Україну, рухатися в європейському напрямі, дбати про забезпечення пенсіонерів, нужденних, створити реабілітаційний центр бійців, вирішувати назрілі питання конструктивно, розумно, не відкладати їх на завтра-післязавтра, гарантувати економічний і соціальний розвиток країни. Проблем і завдань багато, але це не повинно нас зупиняти. Потрібно пам’ятати, що за краще майбутнє молоді хлопці віддали своє життя.

Якщо зараз опустимо руки, гріш нам ціна. Соромно буде перед світлою пам’яттю героїв Небесної сотні, молодими бійцями, які нині захищають східні рубежі України, територіальну цілісність держави. Нелегко буде подивитися в очі їхніх батьків, дружин, дітей.

Ми, живі, маємо змінити державу. Тому закликаємо громадські організації, територіальні громади, усі сили активістів, патріотів реально очистити владу, здійснити максимально люстрацію. Замість очільників і прибічників злочинної влади привести на місця профпридатних патріотів, котрі дбатимуть про цілісність держави, її економічний і соціальний потенціал.

Анастасія ДУЧЕНКО