ОБ’ЄДНАТИ ЗЕМЛЯКІВ, ЩОБ ПРАЦЮВАТИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Видання «Гетьман» вже не перший рік висвітлює діяльність як Всеукраїнського благодійного фонду імені Петра Калнишевського, так і Сумського земляцтва, яке очолює Іван Миколайович РІШНЯК.

Вся робота, яку він проводить, – йде від серця, кожному заходу притаманна особлива душевність і щирість. Саме за це йому вдячні не тільки земляки, а й усі, хто на них присутні. Безперечно, щоб відчути неповторну атмосферу чи то творчого вечора, чи козацького кола, на ньому потрібно побувати, але все ж для тих, хто не зміг побачити все на власні очі, ми попросили ІванаМиколайовича розповісти про це і поділитися планами на майбутнє.

У продовж останніх п’яти років очолюю громадську організацію Сумського земляцтва. Періодично збираємося разом, влаштовуємо заходи. За останній період, скажімо, підбили підсумки роботи за 2014 рік, привітали політичного діяча Івана Гринцова з 80-річчям, розробили план заходів на 2015 рік, вшанували жінок з нагоди свята Весни.

Крім того, ми першими започаткували премії для видатних митців. Робимо це регулярно з метою популяризації своїх поетів, письменників, істориків, художників, встановивши дві премії: у галузі літератури та мистецтва. Щороку у лютому підбиваємо підсумки й визначаємо лауреатів.

Спершу відзначали вихідців із Сумської області, але в останні роки серед лауреатів є також представники Києва, Львова, Запоріжжя. Премії стали всеукраїнськими.

Наприклад, цього разу лауреатом літературної премії імені нашого земляка Олександра Олеся авторитетне жюрі, очолюване поетом-піснярем, членом Національної спілки письменників України Михайлом Шевченком, одноголосно назвало майстра слова Бориса Олійника за низку його сучасних творів.

Мистецтвознавець Валентина Єфремова, голова журі з визначення лауреатів премії імені Миколи Макаренка серед художників, разом зі своїми колегами визначила переможцями киянина Анатолія Тартаковського та Григорія Сєргєєва з Глухова.

Варто зауважити, що в конкурсі щороку беруть участь 40–50 номінантів.

Приємно, що ми щойно визначили лауреатів за підсумками минулого року, а вже надходять роботи у рамках цьогорічного конкурсу. Тож, користуючись нагодою, через журнал «Гетьман» закликаю усіх бажаючих надсилати свої роботи (картини, поезії) на адресу нашого фонду (010011, м. Київ, вул. Рибальська, 11, Сумське земляцтво в місті Києві).

Запевняю, твори будуть ретельно вивчені, обговорені і майбутніх переможців визначимо за справедливими критеріями.

Чимало уваги приділяємо вшануванню земляків-сумчан (теперішніх киян), які зробили значний внесок у розбудову України. З цією метою сумська телекомпанія «АкадемТV» періодично (щомісяця) знайомитиме мешканців Сумської області з їхніми земляками, які нині живуть і творять у столиці.

Не секрет, що деякі з них дуже багато корисного зробили або роблять для своєї держави, а тому про них мають знати усі люди нашої неповторної Сумщини.

СИВА ЛАСТІВКА

Мамо, вечір догоря,

Вигляда тебе роса,

Тільки ж ти, немов зоря,

Даленієш в небеса,

Даленієш, як за віями сльоза.

Ти від лютої зими

Затуляла нас крильми,

Прихилялася

Теплим леготом.

Задивлялася білим лебедем,

Дивом-казкою

За віконечком, –

Сива ластівко,

Сиве сонечко.

Сад вишневий на порі,

Повернулись журавлі.

А мені, як до зорі,

Долітати на крилі

Все до тебе, як до вічної зорі.

Там, де ти колись ішла,

Тиха стежка зацвіла

Вечоровою матіолою,

Житом-долею світанковою.

Дивом-казкою,

Юним соняхом, –

Сива ластівко,

Сиве сонечко...

ПАРУБОЦЬКА БАЛАДА

Я летів красивим чортом

На коні, як ворон, чорнім –

Біла піна падала, мов сніг, –

Ех,

до тієї Чураївни,

Що клялась від третіх півнів

Рушники послать мені до ніг,

Та

до тієї... до такої,

Що як поведе рукою –

Солов’ї вмирають навесні!

Я летів...

А на Купала

Дві зорі підбито впали,

Заридав у глухомані сич...

Гей, скоріше, коню-друже,

Щось мені на серці тужно,

Щось не договорює ця ніч.

Та

ще ж, як на чиюсь намову,

Загубилася підкова...

Щось недобре затаїла ніч.

Я влетів з розгону в ранок

Під високий білий ґанок,

Де колись уста її пізнав...

Тільки ж чом це так вогнисто

Сіють музику троїсти?

Чуєш, коню, що б воно за знак?

Розчахнулись нагло двері –

Став біліший від паперу:

Вийшла Чураївна... у фаті.

Тонко скрикнула, мов чайка.

Випала у свахи чарка.

Три музики зблідли, як святі.

Вмерзнув повід у долоню.

Так оце виходить, коню.

Ми з тобою гнали крізь віки,

Щоб Зеленої неділі

Встигнуть... на чуже весілля?

Де ж твої, Марусю, рушники?!

Щось лепече про розлуку,

Простягає білу руку, –

Повертаймо, коню... в три хрести!

Та

скоріш від цього саду,

Де зустрів я ніжну зраду.

Та не слухай тоскного: «Прости!».

Люто вилетів на греблю,

Вдарив тугою об землю –

Обірвались струни у музик.

Закричали треті півні,

Впала з горя Чураївна

Головою в проданий рушник.

Ще не раз ти, Чураївно,

Скрикнеш чайкою осінньо,

Коли я попід твоїм вікном

На коні, як ворон, чорнім

Пролечу красивим чортом,

Хрещений весільним рушником.

Ех,

до тієї... до такої,

Що як поведе рукою –

Скрипка заголосить під смичком.

Та

до тієї, до другої,

До тії... та не такої.

Під чиїм же, коню, ми вікном?!

Борис ОЛІЙНИК