ДВА ФРОНТИ БАТАЛЬЙОНУ ІМЕНІ КУЛЬЧИЦЬКОГО

Нещодавно на ротації перебували бійці батальйону імені Сергія Кульчицького.

У Києві ми зустрілися із заступником командира взводу Костянтином ВІННІЧЕНКОМ, який відповів на поставлені йому запитання.

– Пане Костянтине, які фактори вплинули на Ваш світогляд, сформували патріотичну позицію?

– Я киянин у сьомому поколінні. Тому все, що відбувається у моєму місті, країні, пронизує мене наскрізь. Пригадую, бабуся багато розповідала про Голодомор. У дитинстві я не розумів, про що вона каже, оскільки виховувався у радянській школі.

А в підручниках окремі періоди нашої історії замовчувалися. Тож не все можна було проаналізувати, оцінити. Лише згодом зміг зіставити факти, довідатися про трагічні сторінки з життя країни.

Або візьмемо такий приклад. Мій дід був професором політехнічного інституту. Як тільки почалася Друга світова війна, пішов добровольцем на фронт і там загинув.

Особисто його я не знав, але постійно ставив собі запитання: чому він пішов добровольцем? І тільки тепер, коли Путін увів війська в Україну, коли постала загроза суверенітету нашої держави, коли це стосується особисто кожного з нас, зрозумів той вчинок і наслідував його приклад.

– Але спершу Ви пішли на Майдан?

– Під час Революції гідності був волонтером. Допомагав активістам, приносив різні речі, продукти. Там познайомився з багатьма різними людьми, які стали однодумцями і побратимами.

З болем сприйняв трагічну загибель героїв Небесної сотні, перейнявся горем родин, чиї батьки, сини і матері не повернулися додому. Вони були першими, хто постав проти системи, на повен голос сказав, що вони українці, доніс це всьому світу, віддавши найдорожче – життя. Ми шануємо їхній подвиг. І кожен патріот повинен поставити собі запитання: що я можу зробити для своєї країни?

А згодом я потрапив до батальйону імені Сергія Кульчицького. У його складі перебувають люди різного віку, з різних міст, з різною фаховою освітою, але всіх їх об’єднує одна мета – захистити рідну землю, звільнити її від ворога, принести мир.

Скажу відверто: робити це непросто, адже протистоїмо сильному й зухвалому агресору. Якщо порівняти моральний і бойовий стан бійців на початку протистояння і нині, то він помітно зріс. Крім того, хлопці належним чином екіпіровані: з’явилися надійні каски і бронежилети, сучасна зброя. На перших же порах цього всього не було. Тому й мали значні втрати.

На сьогодні виникає багато ситуацій, коли противник не дотримується оголошеного перемир’я, нападає на наші позиції, відкриває по них вогонь, а українському воїну заборонено стріляти. І все ж хлопці гідно утримують свої рубежі завдяки витримці, мужності, відвазі, кмітливості.

Перебуваючи зараз на ротації, наш підрозділ вдос-коналює на полігоні свою майстерність і вміння, опановує секрети і навички ведення сучасного бою. Гадаю, здобуті знання дозволять у майбутньому успішно вирішувати поставлені завдання на передовій. Сподіваюся також, допоможе нам у цьому і новітнє озброєння, що його обіцяють надати союзники.

Та найголовніше – треба захистити кордони. Якщо цього не зробимо, ніяка зброя, ніяка підтримка не забезпечить миру у нашій країні.

– Як ставиться до наших воїнів місцеве населення?

– По-різному. Я багато спілкувався з людьми, цікавився їхнім ставленням до українців, взагалі до ситуації, що склалася на Донбасі. Хто мешкає у селі, порається біля землі, підтримує українську армію. Хто в місті, слухають і дивляться російські канали, підтримують здебільшого дії агресорів. Якось проїжджали повз гурт людей, які кричали, що ми захопити їхню землю. Через тиждень туди прийшли чеченці, влаштували в містечку погроми, ґвалтували жінок, займалися мародерством. Після того випадку, гадаю, місцеві громадяни змінили свою думку.

– Розкажіть про дозвілля бійців?

– Багато хлопців у перерві між боями перечитують листи, пишуть вірші, ведуть щоденники, малюють фронтові епізоди. Я бачив, як на дошках ящика з-під снарядів вправний боєць намалював іконостас.

Творчість, культура, любов до рідної землі, висока духовність – риси, притаманні українському воїну. В цьому якраз – джерело, з якого черпається патріотизм.

Дійсно, ми єдині душею, думками, для українців важливими є духовні цінності.

Зараз у розпалі також інформаційна війна росіян проти українства. Ми є свідками того, як уже тривалий період путінська пропаганда приховує, спростовує й принижує звитягу українських воїнів. Вона в безсилій люті, в агонії заперечує українську державність, мову, нашу національну культуру, яка є однією з найстародавніших.

Все, що відбувається нині в житті нашого батальйону, я поділив би на два фронти: перший – це передова, другий – зустрічі з волонтерами, підтримка й зв’язки з школярами, науковими і культурними закладами.

Так, перебуваючи на ротації в Києві, ми підтримуємо зв’язки із школярами Троєщини, які надсилали нам листи на Донбас. Недавно влаштували для дітей фестиваль.

Також проводимо з учнями навчання з медичної та інформаційної безпеки. Адже підлітки проводять багато часу в Інтернеті. Тому головна наша мета – навчити їх розрізняти, де фейкова інформація, а де – ні. Тож для цього необхідні певні знання і навички. До них приїжджали закордонні журналісти. Один канадець узяв у мене інтерв’ю, розмістив його у себе на порталі, де зазначив: «Хрещений батько тисячі дітлахів».

А ще багато спілкуємося з працівниками національного центру народної культури «Музей Івана Гончара», який є справжнім осередком української культури у столиці. Тож, мабуть, не помилюся, коли скажу, що у період ротації для нас, воїнів батальйону імені Сергія Кульчицького, зустрічі з школярами і відвідання музею Гончара є своєрідними стовпами, світлими променями українства.

Анастасія ДУЧЕНКО

Вшанування пам’яті героїв Небесної сотні

Немає сліз, а серце лише плаче,

І крила білі надає лише душа.

Коли крізь хмари нас «Небесна сотня» бачить,

І закликає: «Не скінчилась боротьба».

Їх оклик гідності змінив всю Україну,

Вони до боротьби довели Кобзаря слова.

Людина вільна, любить віддано країну,

Немає Батьківщини, і нема життя в раба.

Крізь хмари орд та посмішки химер,

«Небесна сотня» об’єднала покоління:

Школяр, солдат, пенсіонер та волонтер,

Бажають миру та Закону управління.

Молитва наша, віра, щирість думки,

Їх душам в вічності усім допомагають.

Свічу візьми з подякою у руки,

Герої в нас ніколи не вмирають.

20.02.2015р

Вірш написаний напередодні Різдва, коли в дорозі до станиці Луганській батальйон ім. Кульчицького втратив 12 гвардійців.

Легкий іней на землю впав,

Та мороз, затріщав на дорозі.

Молодий гвардієць припав

Назавжди до військової зброї.

Небеса на дванадцять свічок

Від апостолів Світла чекають:

Засурмив умить райський рожок,

І серця від родин забирають.

Зупинилось життя на шляху,

У дорожній кривавій пригоді.

Козаки йшли на Схід, на війну,

Захистить українську свободу.

Наближається вечір святий,

І підходить різдвяна кутя.

Тільки сплять вже брати назавжди,

Залишились лиш пам’ять й сльоза.

05.01.2015р.

Костянтин ВІННІЧЕНКО