СПИТАЙ У СОВІСТІ СВОЄЇ
Наш співрозмовник – Віктор Миколайович ПАЛІЙ, людина поважна, за плечима якої великий і славний шлях військового, багатий життєвий досвід. На шпальтах нашого видання він ділиться своїми роздумами щодо нинішньої політичної й економічної ситуації в Україні, акцентує увагу на «хворобах» суспільства, прагне «вбити» в українцях рабів, закликає їх прокидатися, ставати до лав активних учасників загальнодержавних процесів і громадського життя.
– Вікторе Миколайовичу, завдяки високій самодисципліні, інтелекту наполегливості Ви осягли найвищих щаблів у Збройних Силах. Зокрема, Ви – генерал-полковник, обіймали посаду командира 32-го армійського корпусу – старшого військового начальника в Криму, начальника штабу – першого заступника командувача Прикарпатським військовим округом, начальника Національної Академії оборони України, начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України… І це лише вершина айсбергу. Здавалося б, можна заслужено відпочивати від турбот і труднощів військової служби. Але ж ні! Ви – вагома постать в громадському русі України. Уже в цьому році заснували Громадянську спілку «Платформа Громадянської Солідарності – Мир та Народовладдя». Що Вами рухає?
– У першу чергу, усвідомлення смертельних загроз нашій молодій державі. Причинами цих загроз є результати майже 24-річного керівництва псевдоеліт так званою розбудовою незалежної держави.
На час розвалу Радянського Союзу у 1991 році Україна за рівнем економічного та науково-технічного розвитку, культурного, освітнього та професійного рівня населення мала найкращі стартові можливості для свого подальшого розвитку. Окрім того, маючи виняткове геостратегічне положення, помірні кліматичні умови і, головне, займаючи всього 0,26 відсотка земної суші та маючи 0,6 відсотка світового населення, володіла майже 5 відсотками світових природних ресурсів. Україна була одною з найбагатших країн світу.
Нам, громадянам України, необхідно визнати той факт, що в ситуації, яка склалася, є велика частина і нашої вини.
Можна списати частину її на те, що як у радянські часи компартія, так і в нові часи ті, хто були та є у владі, обмежували політичну діяльність громадськості.
Невтручання у ці сфери діяльності громадян та особливо громадських об’єднань, нерозуміння ними природи нових небезпек суспільству: утвердження у владі олігархії, що монополізувала усі сфери життя, знищила вільне та конкурентне середовище бізнесу та розвиток країни в цілому; політичні чвари, багаторічна боротьба та зміна у владі одних і тих самих олігархічних кланів, які дбали і продовжують дбати тільки про свої прибутки, призвели до повного зубожіння громадян України та катастрофічного росту зовнішнього боргу; відсутність необхідного рівня кваліфікованої та професійної підготовки у більшості керівників центральних, регіональних та місцевих органів влади, їх корумпованість, безмежна жадібність та аморальний спосіб життя та діяльності великої кількості чиновників усіх рівнів, відсутність у них совісті, честі та патріотизму, підвели країну до межі зникнення з мапи світу; нестача громадсько-політичних сил, спроможних узяти на себе місію поєднання зусиль українського народу, забезпечити стабільну внутрішньополітичну та економічну ситуацію в державі призвели до сумних наслідків. Значна частина громадян України це розуміла, але, на жаль, не діяла. А діяти необхідно було з метою недопущення виникнення та розвитку причин, що спричинили невтішний стан, в якому опинилася наша країна.
Майже чверть століття ми тішилися тим, що у нас був мир – не проливалася людська кров. За всіх існуючих негараздах і відвертих негативних тенденціях розвитку та виникнення загрозливих явищ (перш за все, тих, що загрожували безпеці країни та мирному життю громадян України), ми, образно кажучи, продовжували танцювати гопак, співати, варити смачний борщ і робити багато іншого, на що здібний наш талановитий народ.
Але розбудовою держави, створенням справедливої системи управління життєдіяльністю суспільства, зміцненням безпеки та підвищенням обороноздатності країни переважна більшість громадян та їхніх громадських об’єднань не займалися. Саме тому анексія Криму, а по суті відкрита, а не якась там «гібридна» агресія Кремля та подальша спровоковани ним ескалація напруженості на Сході України, сталися зненацька не тільки для переважної більшості громадян України, а й, на жаль, навіть для вищого керівництва держави.
Його неадекватна діяльність у цій загрозливій ситуації обумовлена наслідком багатьох причин та, в першу чергу, інтересами олігархічних кланів, які не співпадають з інтересами народу, слабкістю держави, її неспроможністю витиснути агресора із займаних ним територій і як результат – боягузтво вищого політичного керівництва.
Тільки ці події солідаризували та розбудили громадянське суспільство, але, на жаль, дуже пізно і навіть не всіх.
Через те ми знаходимося на небезпечній межі виживання країни в цілому. Країні вкрай необхідні реформи. Якщо вони не будуть проведені у найкоротші терміни (протягом 1 року), Україну чекає занепад.
Ось чому Президент України змушений організовувати реформування українського суспільства. Але давайте поставимо собі запитання: як ці реформи виконують державні службовці всіх рангів та як діє Верховна Рада України, що приймає нові закони щодо змін у житті українців? Чи керуються вони досвідом інших країн, де перевірені на практиці системні засади та основні принципи, що привели до успішного розвитку цих країн?
По-перше, як виконуються принципи соціальної справедливості, прийнятності, розуміння та підтримки широкими верствами населення?
По-друге, чи впроваджені в життя вимоги, спроможні підвищити активність громадян, їхню зацікавленість і відповідальність та безпосередню участь в економічному й соціально-політичному житті суспільства?
На практиці ми бачимо, що задекларовані рішення Президента далеко не в повній мірі виконуються державними чиновниками та депутатами Верховної Ради України.
Підтвердженням цьому є реформування податкової системи, проведення пенсійної реформи та інші «реформістські» дії великої кількості чиновників законодавчої та виконавчої гілок влади, які продовжують захищати інтереси олігархів, а не громадян України.
– Як випливає із Положення ГС «ПГС– МН», членами Спілки є керівники громадських об’єднань, керівні органи яких прийняли рішення стати її членами. Скільки таких формувань долучилося до ГС «ПГС – МН»?
– На сьогодні до складу ГС «ПГС–МН» входять 10 всеукраїнських та міжнародних громадських організацій, спілок та союзів:
1. Всеукраїнська асоціація ветеранів війни та Служби цивільного захисту;
2. Громадська організація Асоціація «За чисте землеробство та безпечне довкілля»;
3. Міжнародна громадська організація «Воїнство і віра»;
4. Міжнародна асоціація ветеранів, пенсіонерів та працівників підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю «Єдність патріотів»;
5. Всеукраїнське громадське об’єднання «Об’єднання ветеранів розвідки України»;
6. Всеукраїнська громадська організація «Українська академія наук»;
7. Громадська організація «Рада з екологічної безпеки»;
8. Всеукраїнський Союз громадських об’єднань учасників бойових дій, ветеранів військової служби та правоохоронних органів;
9. Всеукраїнське об’єднання учасників бойових дій та ветеранів військ зв’язку;
10. Всеукраїнська асоціація ветеранів-підводників.
До складу цих об’єднань входить 1073 обласних, міських та районних громадських організацій, з яких 350 мають статус юридичної особи й налічують понад 90 тисяч фіксованих фізичних осіб – членів ГС «ПГС–МН».
– Ви ставите перед Спілкою благородну мету і нелегку практичну роботу, до якої у держави інколи не доходять руки: консолідація зусиль з питань захисту прав та свобод громадських об’єднань, учасників бойових дій та інвалідів війни, учасників антитерористичної операції тощо. Як плануєте організувати цей процес, адже потрібні фахівці: юристи, психологи, адвокати?
– Дійсно, головною метою утворення та діяльності Громадської спілки «Платформа Громадянської Солідарності – Мир та Народовладдя» є узгодження дій та об’єднання зусиль з питань захисту прав та свобод громадських об’єднань, учасників бойових дій та інвалідів війни, жертв нацистських переслідувань, учасників антитерористичної операції, ветеранів військової служби, ветеранів правоохоронних, спеціальних органів, органів цивільного захисту, які є такими відповідно до чинного законодавства, та членів їхніх сімей (надалі – ветеранів), інших громадських об’єднань України.
Головними завданнями ГС «ПГС–МН» є:
1. Сприяння формуванню справедливої державної політики щодо розбудови громадянського суспільства, в якому люди будуть рівними у своїх громадянських правах та свободах;
2. Об’єднання зусиль для участі у розбудові демократичної, вільної України, де панує мораль та закон, права та обов’язки людини, національні традиції та соціальна справедливість у суспільстві;
3. Сприяння створенню доброзичливих та солідарних стосунків у суспільстві для вирішення протиріч та їх попередження шляхом переговорів і компромісів.
Що ж до принципів діяльності ГС «ПГС–МН», то до них належать:
1. Рівноправність усіх членів ГС «ПГС–МН»;
2. ГС «ПГС–МН» підлягає легалізації своєї діяльності шляхом повідомлення;
3. Розміщення підписантів Угоди та інших документів, що стосуються діяльності ГС «ПГС–МН», здійснюється в алфавітному порядку.
Ми, ветерани, маючи величезний життєвий досвід, ще у 2006 році помітили тенденцію розвитку громадського руху за народовладдя. Цей рух на сьогодні першочерговим своїм завданням має на меті досягнення самоорганізації територіальних громад.
Кількість учасників руху невпинно зростає та розвивається. Бо й справді, уже назріла пора громадянам України за цих жахливих умов, ускладнених у зв’язку з агресією Кремля, дати відповідь перед своєю совіс-тю на запитання: які ще нам потрібні аргументи, крім тих, що маємо починати діяти у рамках всеукраїнського громадянського руху за мир та народовладдя.
Що нам ще потрібно для того, щоб переступити через такі характерні ментальні риси, як:
моя хата з краю, нічого не знаю;
готовність брати та давати хабарі;
пристосуванство;
заздрість та зрадництво;
боягузтво та жадібність;
відсутність почуття гідності та поваги до себе і свого народу;
неспроможність у наших практичних діях щодо створення комфортних умов для життя нащадків;
байдужість.
Коли ми, врешті-решт, перестанемо, як кажуть, «ламати комедію», ставлячи самим собі запитання: щось треба робити?
Відповідь тут одна – потрібно позбутися вищевказаних ментальних рис й активно діяти в громадсько-політичному житті країни. Якщо ми це не зробимо, то найближчим часом українські землі продадуть разом з її народом, країна буде заселена представниками інших народів, а пенсійні реформи, задумані окремими державними чиновниками, в найкоротші терміни перетворять українських пенсіонерів на покійників.
Щоб цього не сталося ми всім громадянам України пропонуємо прийняти конкретне та остаточне рішення, яке нам надасть можливість взяти активну участь у розбудові громадянського суспільства, створенні місцевих та регіональних територіальних громад та впровадженні справедливого самоврядування територіальних громад в Україні.
Ось цим буде підтверджено те, що ми порвали з головною ментальною рисою «моя хата з краю, нічого не знаю». Тільки після цього решта наших вад стане у чергу на ліквідацію. І це стане рубіконом для переходу до дій справжнього громадянина України.
Тільки цим буде підтверджено те, що вибір конкретним громадянином зроблений.
Тільки за цих умов вони будуть спроможні у повному обсязі взяти участь у виконанні наших програмних завдань.
Тільки за умови виконання цих пропозицій ми знаходимо необхідних фахівців для досягнення мети, виконання статутних завдань ГС «ПГС–МН».
– Не секрет, що в активній громадській діяльності Вам став у нагоді великий досвід, набутий у лавах Збройних Сил. Чи залучаєте до роботи своїх побратимів по службі?
– Очевидним є те, що ядром ініціативної групи із створення ГС «ПГС–МН» стали ветерани Збройних Сил України та учасники АТО. Це люди, які мають величезний життєвий та професійний досвід. На практиці вони поєднують головним чином три «П»: порядність, професіоналізм, патріотизм.
– Оскільки ГС «Платформа Громадянської Солідарності – Мир та Народовладдя» – незвичайна громадська організація, а спілка, що об’єднує відомі і потужні ГО, є всі передумови, що згодом вона стане вагомим чинником громадського і політичного життя в Україні. Чи не плануєте згодом взяти активну участь у політичному житті України?
– Дуже слушне запитання. Дійсно, нам, військовослужбовцям, як у радянські часи, так і в Україні, влада заборонила займатися політикою. У результаті нас виховали так, щоб ми не займалися цими, як нас переконували та й переконують, «брудними справами». Тому знадобилося чимало часу, щоб зрозуміти просту істину – політикою, щоб вона була чистою, чесною та справедливою, повинні займатися чесні, справедливі та патріотично налаштовані громадяни. А такими і є, у переважній більшості, військовослужбовці, у тому числі і ветерани та учасники АТО, створені ними громадські об’єднання, здатні згуртувати усі верстви суспільства для досягнення спільної мети.
Свого часу відомий політик Уінстон Черчілль говорив: «Якщо ти не займаєшся політикою, то політика займеться тобою». В Україні започаткована та багато років здійснюється практика, коли існує велика кількість політичних партій, які неспроможні досягти своєї мети через низку причин, зокрема, через відсутність необхідного фінансування їх діяльності. З іншого боку, у нас протягом 24 років діяли та продовжують діяти так звані політичні проекти, створені та профінансовані владою й олігархами, які багато разів міняли одні одних у владі та при владі, почергово називаючи себе владою та опозицією.
Ось ці партійні проекти, створені за гроші олігархів, і з’являлися, як правило, зненацька перед черговими виборами й перемагали, а потім продовжували грабувати народ та країну в цілому. Згадайте, скільки таких проектів було? А потім вони зазнавали краху й зникали з політичної арени. Яскравим прикладом цього є зникнення майже за 24 години під час Революції гідності відомого всім політичного угруповання. До речі, за 24 години так само зникла КПРС у 1991 році.
Саме ці політичні проекти довели до того, що український народ не довіряє партіям, а політиків-вождів не тільки не сприймає, а навіть ненавидить.
Це переконливе свідчення того, що настав час, коли довгому ланцюгу перебування у владі одних і тих самих кланів необхідно поставити крапку. Це можуть і зобов’язані зробити об’єднані й солідарні громадяни та створені ними інститути громадянського суспільства.
