ТВОРИТИ ДОБРО – МОЄ ПОКЛИКАННЯ
Анжела ГОЛОЛОБОВА:
«ТВОРИТИ ДОБРО – МОЄ ПОКЛИКАННЯ»
Анексія Росією Криму, тривожні події на Сході України викликали чималий потік переселенців з цих регіонів. Турботу про них взяли на себе не тільки органи самоврядування на місцях, а й чимало новостворених волонтерських рухів.
Про те, чим живуть ці громадські формування, які завдання вирішують, розповідає керівник громадської організації «Україна – єдність нації» Анжела ГОЛОЛОБОВА.
– Пані Анжело, як Ви прийшли у волонтерський рух?
– Сама я з Донецька. Коли в місті стало неспокійно, спершу трохи вагалася, але згодом зрозуміла, що швидко це не закінчиться. Тому наприкінці травня минулого року зібрала речі і разом з восьмирічною донькою Людмилою приїхала до Києва. Перші три місяці мешкала у знайомих, після чого винайняла квартиру. Скажу відверто, зробити це було непросто, оскільки ставлення киян до вихідців з Донбасу неоднозначне. На щастя, мені зустрілася доброзичлива й порядна людина, яка надала житло.
Що спонукало мене залишити Донецьк? Я не хотіла, щоб дитина жила у постійному страху, бачила смерть і здригалася від пострілів та вибухів. Я мріяла забезпечити доньці щасливе дитинство. Тож, попри труднощі й негаразди, залишила Схід. Саме так вчинили тисячі інших поміркованих громадян, які не забажали зазнавати горя і біди, щораз із тривогою очікувати початку нового дня, боячись отримати смертельні «подарунки» від ворогів Української держави.
Залишилися ж там переважно прихильники «нової влади», немічні пенсіонери, звичайні відчайдухи, яким нікуди їхати, або ті, хто охороняє свої домівки від мародерів. Незважаючи на різний вік і погляди, багатьох з них об’єднує одна мрія – щоб якомога швидше настав мир.
Тому від держави нині вони просять, щоб вона постійно пам’ятала про них, підтримувала у цей важкий час, не залишила напризволяще. Допоки вони відчуватимуть це, доти залишатимуться вірними Україні.
Так сталося що окремі недалекоглядні політики зіт-кнули українців Сходу і Заходу. Ми ж маємо на меті об’єднати народ, спростувати це протистояння, довести всьому світові, що ми – єдині.
Хто прибуває на вільну українську землю, з першого дня потребує допомоги, бо стикається з низкою проблем. Особисто я це все пройшла, тому вирішила допомогти іншим якнайшвидше адаптуватися в нових умовах – визначитися з місцем проживання, підшукати відповідну роботу тощо.
Наша організація створена у березні поточного року з метою надання практичної допомоги цій категорії осіб. Уже з перших днів підтримка нужденних носила конкретний характер. Тепер же наше завдання полягає у тому, щоб допомогти усім людям, котрі конче потребують допомоги. Віднедавна це не тільки переселенці, а й учасники АТО, інваліди, сім’ї загиблих.
А ще, мені здається, необхідно створити центр допомоги переселенцям з метою їхньої психологічної реабілітації для зняття стресу від пережитого.
– Як організовуєте свою діяльність, хто вам допомагає?
– Працюємо, здебільшого, через фейсбук, завдяки чому знаходимо партнерів для спільної роботи з метою надання допомоги нужденним. У такий спосіб налагодили тісні контакти з мережею магазинів, де за доступними цінами закупляємо для дітей одяг і взуття. Добрі стосунки підтримуємо з київськими бізнесменами, які профінансували нам низку благодійницьких акцій (придбали і відправили для воїнів у зону АТО одяг, харчі), допомогли працевлаштувати десятки переселенців.
Маємо нормальні стосунки з київським фондом «Футбенк», через який отримуємо гуманітарну допомогу з Європи. А ще налагодили спільну роботу в цьому напрямі з іншими партнерами через керівництво Української партії «Зелена планета», яка не тільки організовує благодійницькі акції, а й реалізовує їх. Варто наголосити, що в цьому аспекті маємо повне взаєморозуміння і спільні погляди, оскільки всі разом бажаємо жити в мирі і злагоді єдиною українською родиною.
Так, нещодавно вишукали можливість і влаштували в одному із санаторіїв Пущі-Водиці свято для 250 хлопчиків і дівчаток із малозабезпечених сімей Києва і Київської області. Перед дітьми виступили актори дитячого театру ляльок, після чого присутнім на дійстві подарували солодощі.
Хочу сказати, що ця подія мене розчулила до сліз. Треба було бачити, якою вдячністю світилися очі дітей, позбавлених постійної уваги й турботи до себе, чути, як вони нас перепитували: «Що маємо ми зробити за ці подарунки?», «А ви ще приїдете до нас?..».
Знаєте, у ту мить подумала про себе: заради цього треба жити, творити добро. Тож усвідомила: я знайшла справу, яка до душі, є справжнім моїм покликанням.
Крім того, недалеко від Бердичева за сприяння Української греко-католицької церкви облаштовуємо дитячий оздоровчий табір на 150 місць, де відпочиватимуть і набиратимуться сил хлопчики та дівчатка не тільки зі Сходу, а й з Києва та області.
– Ви – тендітна жінка. Звідки берете сили й енергію, щоб нести цю нелегку ношу?
– Гадаю, сильна духом людина завжди успішно подолає труднощі. Такими зараз є воїни, які стоять на рубежах Вітчизни, а також їхній надійний тил – дружини, котрі в усьому підтримують, вселяють упевненість, віру в перемогу. Бо якщо сильна жінка, то й чоловік стає відважнішим, сміливішим, а відтак – непереможним увесь народ, уся наша вільна й суверенна Україна.
Спілкувався Микола СЕРГІЙЧУК
