НЕ ЗАБУВАТИ МИНУЛЕ, ПРАЦЮВАТИ ДЛЯ СУЧАСНИКІВ, ДУМАТИ ПРО МАЙБУТНЄ

ЦЕ ВЖЕ ІСТОРІЯ

Масштабна збройна агресія Радянського Союзу проти суверенного Афганістану розпочалась у грудні 1979 року нападом спецпідрозділів КДБ СРСР на президентський палац у Кабулі і вбивством президента країни Хафізулли Аміна та його оточення, введенням у країну «обмеженого контингенту» радянської армії.

Хоча Хафізула Амін був ще більш лівим та прорадянським, але його лівацький курс порушував стабільність та контрольованість процесів в країні, у різних районах якої спалахнули локальні антиурядові повстання. За цих умов Амін кілька разів офіційно просив СРСР надіслати в Афганістан радянські війська для підтримки його режиму. Керівництво КПРС не поспішало задовольнити це прохання, оскільки вважало заколот Аміна «контрреволюцією». Кремлівських старців на чолі з Брежнєвим також сильно дратувало те, що Амін скинув Тараки, не порадившись з ними і не отримавши на це їхнього доз-волу. В грудні 1979 голова КДБ і член Політбюро Ю. Андропов надіслав Л. Брежнєву листа, в якому запропонував ввести радянські війська в Афганістан, а Аміна ліквідувати та замінити на більш лояльного Бабрака Кармаля.

12 грудня 1979 року «комісія» Політбюро ЦК КПРС у складі Ю. Андропова, Д. Устинова, А. Громико та Б. Пономарьова натиснула на Брежнєва і той підписав наказ ввести радянські війська, тобто розпочати збройну агресію проти суверенної сусідньої країни.

Важливим фактом є те, що введення радянських військ на територію Афганістану почалося на підставі постанови політбюро ЦК КПРС, без формального рішення щодо цього ВР СРСР.

Афганська війна тривала з 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року, тобто 3340 днів. Крига скресла 28 липня 1986 року, коли Михайло Горбачов у промові під час перебування у Владивостоці оголосив про рішення радянського керівництва: починаючи з 15 жовтня і до кінця 1986 року, з Афганістану вивести 6 полків — один танковий, два мотострілецьких і три зенітних з їх штатною технікою й озброєнням. Повертатися ці частини мали в райони їх постійної дислокації в СРСР.

14 квітня 1988 року за посередництва ООН в Швейцарії міністрами закордонних справ Афганістану і Пакистану підписані Женевські угоди про політичне врегулювання ситуації в ДРА. Радянський Союз зобов’язався вивести свій контингент в 9 місячний термін, починаючи з 15 травня; США і Пакистан, зі свого боку, повинні були припинити підтримувати моджахедів.

Відповідно до угод виведення радянських військ з території Афганістану почалося 15 травня 1988 року. 15 лютого 1989 року з Афганістану повністю виведені радянські війська. Виведенням військ 40 ї армії керував останній командувач контингентом генерал лейтенант Борис Громов. Унаслідок цієї війни загинуло (за міжнародними даними, прийнятими також і СРСР) близько 1,5 млн або 10 % з числа тодішнього населення Афганістану. Радянські втрати, за офіційними даними СРСР, становили близько 15 тисяч військовослужбовців.

Не можна уникнути того факту, що в 1990-му році II з’їзд народних депутатів СРСР оголосив Афганську війну злочинною.

Про неї написано багато історичних праць, спогадів, книжок, знято фільмів. Болючий слід, криваву рану, яка ще довго буде ятрити, та війна, з моменту закінчення якої 15 лютого виповнилося 30 років, залишила і в серцях українців.

І СЬОГОДНІ В СТРОЮ

Під час виступу на зібранні, присвяченому Дню вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 30-ї річниці виведення військ з Республіки Афганістан, що відбулося нещодавно у Києві, Президент України Петро Порошенко відзначив знач-ний внесок ветеранів-афганців у захист суверенітету та територіальної цілісності України у боротьбі проти агресії Російської Федерації.

«Наша історія склалася так, що після Другої світової війни російська імперія не раз посилала українців воювати у різні куточки планети. Імперія не рахувалася ні з можливостями економіки, ні з людськими втратами. Наші земляки губили своє здоров’я і життя, воюючи в країнах Близького і Далекого Сходу, в Африці і Латинській Америці тощо», – зазначив Президент.

За його словами, хоробрість і військова майстерність наших земляків визнавалася усіма учасниками тих конфліктів. «Вам випало пройти суворі випробування і залишити нам приклад стійкості, бойового побратимства і на війні, і громадянської активності у мирному житті. Афганці завжди були активною частиною суспільства», – сказав Петро Порошенко.

Президент зауважив, що серед присутніх особливо багато ветеранів війни, яку тепер усі називають «афганською». «Виповнюється рівно 30 років з дня виведення радянських військ з території Республіки Афганістан. У пам’яті нашого народу та війна займає особливе місце. Через Афган пройшло понад 160 тисяч українців. Десять років у якомусь далекому світі тривала війна із застосуванням авіації, танків, артилерії. Сам масштаб кровопролиття був таким, що його вже не могла приховати радянська пропаганда», – зазначив він.

Петро Порошенко наголосив: «Вже тоді відпрацьовувалися техніки сучасної інформаційної війни проти нашого народу. Нам розповідали про «интернациональный долг»… Про те, як афганці вітають солдат у містах і селах. Про те, як тривають мирні посадки дерев, ремонт доріг підрозділами радянської армії. От тільки втрати бойових побратимів трималися у суворій таємниці. Так само, до речі, як і зараз, Кремль замовчує і засекречує дані про свої втрати на Донбасі і в Сирії».

«Тільки після здобуття незалежності були названі шокуючі цифри. 8 тисяч наших співвітчизників повернулися додому з пораненнями. Майже кожен четвертий серед загиблих – наш земляк, а це 3300 чиїхось синів, чоловіків, батьків. Врешті-решт, надійних і бойових друзів», – зауважив Президент.

Він наголосив, що незалежність України мала принести мир і спокій на нашу землю, а наш народ зробив свій європейський вибір, але Росія не збиралася нас відпускати.

«У цій залі присутні багато з тих, хто з першого дня вийшов на Майдан. Організованість, рішучість і бойове побратимство «афганців» – захисників Майдану зіграли дужне важливу роль у ті вирішальні дні», – сказав Петро Порошенко.

«Ви, шановні ветерани, були в перших лавах тих, хто виступив на захист суверенітету та цілісності нашої держави. Бойовий досвід ветеранів-афганців став надзвичайно цінним для українських Збройних Сил, був часом незамінним у перші, найтяжчі місяці вій-ни», – також зазначив він.

Президент підкреслив: «І сьогодні чимало загартованих у бойових діях ветеранів перебуває на передньому краї боротьби з російським агресором, виконуючи завдання у складі Збройних Сил України, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Служби безпеки України та інших силових структур, керівники яких нині з нами разом у цьому залі».

Глава держави також наголосив, що багато ветеранів віддали життя, захищаючи нашу країну зі зброєю в руках. «Вони виконали свій обов’язок і ще раз дали нам урок мужності і честі. Серед них хочу згадати мого друга, вашого бойового побратима, легендарного командира «афганської» сотні Самооборони Майдану – старшого сержанта Олега Міхнюка, якому посмертно було присвоєно звання Героя України», – зазначив Петро Порошенко.

Присутні вшанували хвилиною мовчання пам’ять усіх полеглих. «Вічна слава героям, що полягли за свободу і незалежність України у боротьбі проти російської агресії. Повага і шана їхнім родинам, наші серця і молитви завжди з ними», – сказав Президент.

Глава держави також вручив державні нагороди за вагомий особистий внесок у розвиток ветеранського руху, мужність і самовідданість, виявлені під час виконання військового обов’язку, патріотичне виховання молоді та активну громадянську діяльність.

Петро Порошенко побажав ветеранам-афганцям і їхнім родинам миру, здоров’я, щастя, добра та любові, здійснення усіх задумів та нових досягнень на благо України.

ТАМ, ДЕ СЕРЦЯ ВІДКРИТІ ЛЮДЯМ

П обажання здоров’я, добра, захищеності лунали і в КЗ «Черкаський центр медико-соціальної експертизи ЧОР», директором якого є знана і шанована людина, професор, Герой Чорнобиля, Заслужений лікар України Владлен Лепський. Так склалося життя цієї мужньої і героїчної людини, доля якої невід’ємно пов’язана з долею країни, що сьогодні на його плечі, як керівника Центру медико-соціальної експертизи, лягла турбота не тільки про афганців, а ще і про чорнобильців і воїнів АТО.

Його, ще зов-сім молоду людину, але вже лікаря-хірурга, призвали в складі бригади на ліквідацію Чорнобильської аварії. Там Владлен Володимирович в роботі познайомився з тими, хто воював в Афганістані. Це, очевидно, була «винагорода» для тих, хто залишився живий і вийшов з пекла війни. Вони передавали свій безцінний досвід. Згодом склалося так, що Владлен Лепському запропонували очолити Центр медико-соціальної експертизи. Вже як головний лікар знову зустрівся не тільки з афганцями, але вже і з чорнобильцями, а сьогодні ще й з воїнами АТО. Для кожного з них він свій, тому і слова великого гуманіста Владлена Володимировича були зрозумілі і близькі.

– Сьогодні день пам’яті про ті події, про тих людей, яких не можемо забути, – розпочав Владлен Лепський. – Ніхто не буде заперечувати, що відношення до стражденних свідчить про рівень суспільства.

Афганська війна пройшла через наше серце і свідомість. Хочу відразу заперечити тим, хто вважає, що ті, хто воював в Афганістані, – втрачені для суспільства. Це люди з великим досвідом, надзвичайно відповідальні і професійні. У нас в колективі є два афганці: Анатолій Іванович Попов та Микола Васильович Шапран. Вони – наша гордість, ми пишаємося ними. Це ті люди, яким довіряєш, цінуєш і які потрібні.

Афганська війна – це трагедія. Пригадую, як по роботі їхали до Вінниці і заїхали в музей Афганської війни, який розташований був у водонапірній вежі. Мене вразив лист воїна-афганця до матері. Потрібно відверто сказати, що туди брали найменш захищених юнаків.

Завдання нашого колективу, особисто моє, зробити все, щоб всі категорії громадян, які до нас звертаються, відчули справедливість і турботу. Це те, що бракувало у відношенні до тих, хто воював у Афганістані. Традиційною була фраза: «Ми вас туди не посилали». Часто-густо буває так, що хто доривається до влади, той на всіх дивиться зверху, втрачає людяність. Інколи переживав жахливі речі. Комбату, який формував батальйон і врятував у Чорнобилі багато життів, доводилося доводити, що він – чорнобилець.

Наш заклад займається медико-соціальними проб-лемами, і ми самі часто за сприяння громадських організацій, з якими працюємо і які є нашими помічниками, відшукуємо афганців, у яких зламана доля. Він нікому непотрібний. Звичайно, в нього – депресія. А ми беремося за нього, допомагаємо отримати найнеобхідніше (матраци, памперси тощо) для забезпечення гідного життя навіть у найважчих життєвих ситуаціях. Сусіди приходять і дякують нам.

Парадоксально те, що інколи люди самі звикають до того, до чого б не мали вдаватися. Один дідусь з очевидним каліцтвом ноги, десь років двадцять двічі на рік ходив на комісію. Коли потрапив до нас і ми йому кажемо, що вже без терміну і не потрібно більше до нас ходити, то він щиро здивувався. А через якийсь час прийшов і хотів віддячити, чим розвеселив цілий колектив. А коли ми відмовилися, то щиро образився. Ми ж зробили тільки те, що мали зробити, і не більше.

Підсумовуючи хочу зазначити, що, на моє переконання, ми маємо пам’ятати минуле, без знання якого, як відомо, немає майбутнього, шанувати людей, наших громадян, які жили до нас, працювати для сучасників, і думати про майбутнє.

Ми збудували величний храм на честь Ікони Чорнобильський Спас, де згадуємо тих, кого вже немає з нами, і молимося за здоров’я живих, ефективно відповідаємо на виклики сучасності, реалізуємо нові програми, зокрема Інклюзивний туризм, і не засиджуємося на місці, освоюємо нові напрямки. Зокрема нещодавно у нас пройшов перший в Україні семінар з цього питання. Реалізуючи таку тріаду, впевнено дивимося в майбутнє.

На фото: Владлен Лепський директор КЗ «Центр медико-соціальної експертизи ЧОР», учасники заходу: афганці, чорнобильці, учасники АТО, колектив Центру. Окрім гарних слів були ще відзнаки і нагороди.

Тут не забувають. Ігор АНДРІЇВСЬКИЙ