Моя місія - нести українську культуру в світ
Ірина Петрик: Моя місія - нести українську культуру в світ.
Ірина Петрик, успішна випускниця вищого музичного училища імені Глієра, могла б стати окрасою будь-якої оперної сцени, але доля повела її до Америки.
В Сан-Франциско закінчила консерваторію. Яскравий самобутній талант Ірини не міг залишитися непоміченим. З нею підписують контракти провідні оперні театри Сполучених штатів.
А ще отримала ступінь професора академічного вокалу в коледжі Сейнт-Роуз в Нью-Йорку. Успішно реалізує свій талант режисера, педагога і викладача. Зокрема є режисером в дитячому театрі в Сараtоrі, музичним керівником в діаспорській школі, викладає вокал на професорській посаді в Колледжі Сейнт Роуз в Нью-Йорку.
В Україні Ірина Петрик стала спеціальною гостею Міжнародного фестивалю опери, оперети та мюзиклу «О-FEST 2016», гала концерт якого відбувся в Київському національному академічному театрі оперети за участю солістів провідних музичних театрів світу. Про своє життя і творчість вона щиро поділилася з журналістами.
- Пані Ірино, вашу співучу родину часто запрошують грати у оперних виставах разом. Глядач у залі бачить чудовий дует. А що залишається «за лаштунками»? Що найважче для родини з однією професією та пристрастю до великої сцени? Адже грати доводиться не тільки кохання, а й ненависть, зраду… та ще й з різними партнерами по сцені. Як обходитеся без ревнощів?
- Дякую за цікаве і актуальне питання. Дійсно, наші почуття та історія кохання почалися саме під час репетицій, коли ми грали в одній виставі в Бостоні, в Гарвардському університеті. Мій чоловік, оперний баритон Кевін Кіс - це дуже динамічна, харизматична і пристрасна людина. Думаю, що глядачі не дуже здивувалися б, якщо б побачили наші відносини \"за лаштунками\". Кевін каже про це: \"Все, що ви собі уявляєте, коли бачите нас з дружиною на сцені - скоріш за все, так воно і є в реальному житті.\" Ми обидва дуже гарячі, емоційні і справжні. Ми вміємо насолоджуватися часом, який даний нам долею, адже життя таке коротке.
Найскладніше для родини з однією професією, на мою думку, це вміти прийняти критику і вчитися один в одного. Я дуже вдячна за те, що мені пощастило жити із справжнім Артистом, митцем світового рівня. Він дуже чесний і завжди скаже мені правду, підтримає і надихне.
Щодо різних персонажів: до сих пір ми грали майже завжди тільки кохання: Снігуронька і Мізгір, Мюзетта і Марчелло, Одарка і Карась, Лілі Валенсі і Фред Грем. Кевін дуже хоче, щоб ми разом зіграли Скарпіа» і Тоску, бо знає, що ця вистава буде складною: адже я буду повинна його вбити на сцені. Зараз поки що не уявляю, що буду відчувати в цей момент... Але це дійсно артистичний виклик! Щодо ревнощів: коли я бачу його із іншими партнерками на сцені, мене переповнює гордість, я пишаюся ним. Звичайно, індустрія класичної музики повна привабливих, цікавих і талановитих людей, і я дуже люблю проводити із ними час, створювати магію на сцені. Але треба не забувати: це театр. Ми всі тут, щоб переконати вас в тому, що ми любимо, ненавидимо, страждаємо і сміємося. А потім, після оплесків публіки, знімаємо маски і йдемо додому, вдячні, що ви нам повірили. Проте, звичайно, мушу додати: багато музичних критиків кажуть, що коли ми із чоловіком працюємо разом, між нами присутні якісь особливі спалахи, і публіка це відчуває... Це додає нашим персонажам і їх сценічним відносинам більшої напруги, цікавих кольорів, акторського підтексту.
- Ви зізнавалися, що до шлюбу з Кевіном скептично ставилися до акторських пар. Чоловіку вдалося й вдається робити так, щоб ви визнали – щасливі винятки бувають?
- Так, мені соромно це казати, але я не вірила, що це може бути моїм варіантом. Мені завжди здавалося, що це дуже складно... Дві особистості, дві сильні натури, що будуть постійно конкурувати один із одним. Але досвід життя із музикантом доводить, що все це того варто! Двoм співакам набагато легше зрозуміти одне одного, підтримати під час негараздів, дати можливість відпочити. Адже ми добре розуміємо цей бізнес і його нюанси. Тепер я впевнена, що даремно боялася таких стосунків. Найкраща риса чоловіка, окрім його виняткового таланту виконавця - це швидкий розум і відмінне почуття гумору. Він завжди знає, як мене розвеселити!
- Що зараз вам ближче – власні виступи чи викладацька робота? Як вам вдається поєнувати таку різнопланову діяльність? Чим цікава, надихаюча саме робота з дітьми?
- Можу впевнено сказати: це як дві половинки моєї душі. Обидва види діяльності дуже тісно пов\'язані одна із другою в моєму житті. Мені потрібно виступати, щоб було що віддати учням. І мені потрібно викладати, щоб наповнити себе натхненням і світлою, чистою енергією, яка йде від дітей. Вони дуже відкриті для всього нового, допитливі, і, взагалі, не мають фальші. Коли я працюю із дітьми, я вчуся у них, і вони допомагають мені берегти своє серце щирим і чистим. І тоді, коли я виходжу на сцену в своїх проектах, я маю чим поділитися із публікою. Мої учні нагадують мені, в чому головна сила і магія мистецтва - бути правдивою на сцені і цією правдою торкати струни в серцях інших. Я викладаю вокал на професорській посаді в Колледжі Сейнт Роуз в Нью-Йорку, працюю режисером в дитячому тетрі в Саратога Спрінгз і маю власну студію, де викладаю вокал і фортепіано.
- Що для вас означає – культурна дипломатія? Навіщо ви витрачаєте на це стільки сил, адже набагато простіше – американізуватися…Натомість навіть ваш чоловік співає Карася з класичним козацьким оселедцем. Як вам вдається нести українські традиції в Америці - від своєї родини до широкого загалу?
- Концепція культурної дипломатії для мене є особистою і дуже важливою справою. Я вірю, що артисти є представниками своєї культури і національної філософії, де б вони не були. За допомогою інтернету, соціальних мереж і сучасних технологій світ стає відкритим для всіх нас, і ми маємо доступ до нескінченної інформації. В цьому морі треба не загубити себе, свою артистичну індивідуальність, свій унікальний голос. Збереження свого коріння, своїх традицій і повага до музичної спадщини своєї країни допомагають артистам розуміти себе і ставлять важливе питання: а що ти можеш сказати? Тобі дана сцена, тобі подарований Богом голос. Що ми можемо сказати світові про Україну? Що це неймовірно захоплююча, іскрометна, щира, колоритна земля! Що це країна із багатовіковими, чудовими традиціями, де живуть талановиті, працьовиті і щирі люди. Я пишаюся тим, що я - Українка. І вважаю своєю місією - нести нашу культуру в світ. Розказати про Україну і показати, на що ми здатні! Мій чоловік настільки був в захопленні від козаків і їх вольнолюбивого духу, що коли ми отримали пропозицію заспівати разом оперу Гулака-Артемовського \"Запорожець за Дунаєм\" в Бостоні і Нью-Йорку, він вивчив всю партію українською за декілька тижнів. Американці аплодували стоячи, як почули українського гопака і коломийку!
Тому, коли я мала нагоду приїхати на фестиваль «О-Фест», організований Національною Оперетою України і влаштованний саме для сприяння розвитку міжнародних культурних відносин, я була безмірно вражена рівнем цього дійства. Безумовно, це є надзвичайною заслугою натхненної праці та активної діяльності художнього керівника театру, народного артиста України пана Богдана Дмитровича Струтинського. Він не тільки зробив свій театр успішним, конкуретноздатним і одним із найкращих музичих театрів Східної Європи... Ця непересічна людина невтомлено продовжує налагоджувати культурні зв\'язки із театрами та артистичними організаціями по всьому світу, знаходиться у постійному пошуку нових творчих ідей і вірить в майбутнє своєї країни. Ось справжній Митець, що живе долею України і має мету прославляти і популяризувати українське мистецтво на Батьківщині і за її межами! Він надихнув нас на спільний українсько-американський проект, і зараз наша колаборація знаходиться на останніх кроках планування. Український Конгресовий Комітет Америки (потужна організація української діаспори в Америці) із великим ентузіазмом сприйняв ідею цього проекту. Сподіваюсь, що незабаром наші артисти стануть окрасою численних фестивалів на нашому далекому континенті. Ми із нетерпінням чекаємо на їх візит і дякуємо долі за зустріч із людьми, що показують власним прикладом, що культурна дипломатія діє.
- Як ви ставитеся до постійної потреби підтверджувати рівень Прими системою контрактів. Це виснажує, це норма, стимул? Чи є у світі високого мистецтва благодійники? Адже постановка опери – це недешева справа… Яким чином зіркам сцени пропонують роботу – через посередника, напряму?
- Вважаю, що система контрактів допомагає артистам залишатися скромними (сміється). Світ класичної музики неймовірно маленький і тісний, і якщо ти заробиш собі репутацію людини, з якою неприємно чи складно працювати, або пацієнта із \"зірковою хворобою\", тобі буде дуже важко знайти собі застосування в цій індустрії. Також, в контрактній системі ти ніколи не будеш мати іллюзій щодо свого профеcійного рівня як вокаліста, бо завжди зможеш порівнювати себе із іншими співаками, яких ти зустрічаєш на своєму творчому шляху. Звичайно, така система має свої плюси і мінуси. Із мінусів: постійні прослуховування, тривалі подорожі. Із плюсів: п знайомства із новими, цікавими людьми, розширення кола зв\'язків. В контрактній системі артист є фрилансером, який завжди пропонує себе, продає свій бренд. Це робиться за допомогою агента/артистичного менеджера. Він знаходить прослуховування для свого клієнта і рекомендує його оперним компаніям. Але тому що ми багато подорожуємо і знаємо один одного, стається й так, що друзі (диригенти, режисери) пропонують свої цікаві проекти безпосередньо. Щодо благодійників: все мистецтво в Сполучених Штатах, в тому числі опера фінансується приватно. Тобто уряд не має ніяких стосунків до оплати культури, уявіть собі на хвилинку! Всі оперні компанії в США ( їх декілька сотен ) отримують свої гроші через приватних донорів. Так, навіть Метрополітен-Опера і Чікаго Лірик, де співав мій чоловік. Тут існує багаторічна традиція меценацтва, підтримки культури і мистецтва через інвестиції заможних родин, які поколіннями роблять це справою свого життя.
- Чи відрізняються друзі в Україні та США - якщо не дай Бог, в людини біда? Чи там треба робити вигляд, що все Ок й тримати все при собі?
- Мені дуже важко бути компетентною в цьому питанні, адже якщо мені в чомусь і повезло в житті - то, можу сказати щиро і без усіляких сумнівів, це на друзів! Я маю дійсно найкращих друзів в світі, і серед них є і українці, і американці, і представники інших країн (подорожування насправді відкриває очі і допомагає знайти друзів по всьому світy). Щодо моїх друзів в Америці - звичайно, не треба робити вигляд, що все Ок. Адже друзі на те і є друзі, щоб було з ким поділитися негараздами і бути собою. Мої друзі завжди підтримають і знайдуть добрі слова, я знаю, що можу подзвонити в будь-який момент, і що я не самотня. Ця країна - унікальна, бо вбирає в собі традиції національностей з усього світу. Я дуже люблю Америку і вдячна за всі шанси, що вона дала мені. Тут я дійсно відчуваю себе вдома, і мені імпонують звички цього народу. Американці нескінченно веселі, зацікавлені в долі інших, великодушні і уважні, і їхня дбайливість, бажання допомагати один одному і повага до своєї країни дійсно надихають!
Звичайно, на роботі треба поводитися професійно.Тут є велика різниця між відносинами в соціумі і в колі своїх близьких друзів. Якщо ти успішна, від тебе очікуватимуть поведінки професіонала і свої турботи треба залишити за дверима. Якщо щось трапилося, можна розказати людині, яка займає високу позицію і попроситися піти додому і відпочити. Але співаки часто не мають такої можливості і мають виходити на сцену, навіть коли втрачають близьких, переживають розлучення або хворіють. Контракт є контракт! Більшість моїх американських друзів - також співаки, і разом ми пройшли через все, що можна уявити. Я вірю в те, що друзі - це \"родина, яку ти обираєш\", мій найдорогоцінніший скарб. Люди скрізь це просто люди, і національність, на жаль, або на щастя, не має ніякого значення.
- Скажіть по секрету, чого НЕ можна оперній співачці? Морозива? Режим у вас як у балерин? І скільки ваги \"тане\" на сцені за один вечір? Яка з ваших ролей потребує особливої витривалості?
- Не можна багато і голосно розмовляти, особливо в місцях, де палять або грає гучна музика. Треба дуже слідкувати за собою, мати добовий режим, висипатися - мабуть, це найголовніше. Це, звичайно, буває складно, особливо, коли подорожуєш і маєш справу із різницею в часі і різними континентами. Голос- це інструмент, який співаки носять в собі всередині, тому все, що негативно впливає на організм, також буде мати недобрий еффект на голос. Голосові зв\'язки - це м\'язи, тому потрібно постійно займатися вокалом, підтримувати тонус. Тому я кажу своїм учням: ви всі - вокальні атлети! Морозиво я обожнюю, але намагаюсь тримати себе в руках! (сміється) Стосовно балерин, минулого сезону я мала нагоду виступити солісткою в ролі Феї у виставі \"Сон в Літню Ніч\" Мендельсона із Нью-Йоркським балетом і симфонічним оркестром. Це найкраща і найуспішніша балетна компанія Сполучених Штатів. Спостерігаючи за ними, можу підсумувати: такого режиму, як в балерин, немає ні в якому іншому жанрі.
Це така вимоглива, інтенсивна і прекрасна форма мистецтва, і я безмежно поважаю артистів, що віддають їй свою долю. З приводу ваги, це дійсно правда. Я завжди худну під час контрактів, але думаю, що тут більш справа в адреналині... Одного разу я брала участь у виставі, де декорації і сцена були зроблені просто як в цирку. Але мені це дуже подобається! Принаймні, мені набагато складніше співати роль, де ти маєш вийти на сцену в першому акті і не співати до останнього. Адже ти сидиш за лаштyнками і твій голос \"засинає\".
Мені настільки легше грати ролі, де я маю бути на сцені практично постійно: я відчуваю себе \"розігрітою\", і мені комфортно, незважаючи на вимоги вокальної партії.Всі оперні ролі потребують неабиякої витривалості, але є деякі, що дійсно виснажують. Мої улюблені ролі досить складні психологічно, і потребують моральної стабільності. Всі трагічні героїні, якщо ти по-справжньому занурюєшся в їх історії, можуть розірвати тебе на шматки, якщо ти не готовий морально. Одна роль, яку я просто не можу співати без сліз на сцені, це Сестра Анжеліка - Пуччіні, одноактний шедевр про матір, що втрачає своє дитя і йде на самогубство, бо не уявляє життя без нього. Зараз я маю нагоду співати в Аризоні, на так званому Дикому Заході. Коли я виконую Эллен Орфорд із опери «Пітер Граймс» Бріттена, вона має дуже гарну і сумну арію про вишивку на тканині. В цей момент я завжди думаю про Україну і нашу традицію вишиванки, і я завжди отримаю бурхливі оплески, бо публіка відчуває мій зв\'язок із музикою і знає, що цей твір є особливим для мене.
- Зараз дуже багато молоді прагне виїхати з України на навчання, в пошуках роботи. Ви заради плати за навчання працювали офіціанткою, підробляли викладанням. Скажіть – до чого слід бути готовим в чужій країні, де здалеку життя здається раєм біля океану?
- Впевнена, що найголовніше - це мати конкретну мету, свою мрію. Якщо ти знаєш, чого хочеш - набагато простіше це отримати.
Готовим треба бути до інших традицій, інших норм поведінки. Так, американський менталітет дійсно відрізняється від українського, але, чесно кажучи, не досить критично. Я приїхала в Штати дуже молодою, тому мені було легко інтегруватися в це суспільство і стати його часткою. Сучасна українська молодь дуже інтелектуально потужна і відкрита до всього нового, тому я впевнена, що вони із легкістю зможуть перетворити свої мрії на реальність. Треба пам\'ятати, що американці дуже працьовиті і організовані. Тут все планується заздалегідь, і люди терпіти не можуть, коли щось іде не за планом або в останню хвилину. Всі живуть за календарем! Тому будьте готові багато часу проводити на роботі, вчасно відповідати на електронну кореспонденцію, бути ввічливими і доброзичливими.
- Уявіть, що ви можете надіслати собі листа в минуле – дівчинці Ірині до першого кроку в музичну освіту. Що б ви собі побажали, від чого застерегли?
Думаю, що побажала б їй цінувати своїх викладачів, які повірили в неї і побачили щось особливе в її очах. Пам\'ятати і леліяти цей казковий час, коли ти ще маленька і не маєш турбот. Дарувати своє тепло іншим. Дякувати своїй країні, своїм батькам. Я була досить сентиментальною дитиною і була дуже віддана своїм близьким і вчителям, але якщо б я змогла повернути час, я би дуже хотіла побачити свою бабусю і обійняти її ще раз. Застерегла б я маленьку Іру від сумнівів, від страхів поразки. Адже кажуть, \"навіть зламаний годинни двічі на добу буває правий\". Навіть якщо нічого не виходить, треба пам\'ятати, що це справа тимчасова. Якщо вірити, ти зможеш. Якщо не має шляхів - ти знайдеш. Просто не втрачай віри! Іди до своєї мрії, і насолоджуйся краєвидами під час цієї подорожі і досвідом, який дає тобі життя. Не будь дуже серьйозною. Життя - це найдивовижніша пригода.
- Якщо б ви були кращою подругою Ірини Петрик, то сказали б, що вона…(продовжіть) Небайдужа!
P.S.
Велике кохання Ірини до Кевіна, друга, порадника не врятувало його від невблаганної хвороби. Та він назавжди залишився з нею в серці і думках. Ірина продовжує їх спільну справу служіння Музі. Видала альбом, роботу над яким розпочала ще з Кевіном «Пісні від серця. Ніколи не говорить про нього в минулому часі. Веде його сторінку в Інтернет і з місіонерським благоговінням несе українську культуру в світ.
Спілкувалася Олена Царенко
