ПЛЕКАЙМО СІМЕЙНІ ЦІННОСТІ
Валерій ЧОРНИЙ, член-кореспондент АН України, магістр права:
Мої батьки Іван Федорович та Євгенія Іванівна відзначили знаменний ювілей – діамантове (алмазне) весілля, разом живуть уже шістдесят років. Мають дітей, внуків і правнуків. Родина для них завжди була найбільшою цінністю. Де секрет щасливого сімейного життя, важко сказати. Можливо, у спільному подоланні труднощів, у бажанні бути завжди разом і радіти кожній миті життя. Але решта все, як у всіх.
60 років у злагоді та мирі прожили разом завдяки вмінню прощати та розуміти один одного.
Діамантові молодята зізнаються: любов і терпіння – основа їхнього щасливого шлюбу. Назва річниці зовсім невипадкова, адже діамант заслужено вважається одним з найтвердіших і міцніших каменів у світі.
Крім того, діамант – найдорогоцінніший камінь. Так і шлюб через 60 років знаходить схожу цінність і визнання світом. Накопичене багатство подружньої пари вимірюється не в грошах і цінності, набагато важливіше для них тепло близьких: рідних, дітей, внуків і правнуків. До цього можна додати мудрість, накопичену з роками, час, проведений у повсякденних клопотах і вихованні спадкоємців.
…Вони познайомились у Казахстані, на цілині. Батько поїхав туди за комсомольською путівкою. У Білорусі тоді був повний занепад: ні на що жити. Тому родина матері прийняла рішення про переїзд. Мама, найстарша дитина в сім’ї, перебралася до Казахстану вже після закінчення школи. Часи важкі, багато обов’язків було покладено на її плечі. Як зараз, пам’ятаю їхню весільну світлину. На фо-ні – тільки безкрайній степ, більше нічого.
Коли мої батьки зустрілися, мамі виповнилося двадцять, а татові – двадцять один. Він був механізатором, працював переважно на комбайні. Але, насправді, кого тільки обов’язки не виконував: тракториста, водія, бригадира тракторної бригади. До речі, саме коли їхав із бригадою, вони й познайомилися. Казали люди: «Он бригада Чорного їде» – от і вона вийшла подивитися. А тато казав, що всі з одного боку стали, а вона з – іншого.
«Стоїть щось мале, дивиться, але гарненьке, з розкішними косами. Побачив, сподобалась, а ввечері запросив її до клубу, згодом – вже до вінця. Вона працювала бухгалтером у радгоспі». Я там народився й виріс, тому інколи розчулено згадую ті часи – проймає наскрізь ностальгія за степом. Бувало, кинеш м’яч, і біжиш наввипередки з ним. Чи як ловили сурків. То була справжня технологія, яку показували старші!
Дідусь з бабусею, залишили величезний слід у моєму вихованні. Батьки матері називали її Женькою, тому й я почав, а мамою кликав бабусю. Мамі було смішно до сліз, вона часто наголошувала: «Я твоя мама!», а я відповідав: «Ні, ти – Женька, а мама он», – показував на бабусю.
Навіть за тисячу кілометрів від дому українці жили й будувалися за традиціями. Білі хати з тином, сараєм, багато худоби, все в глечиках…
До України переїхали, коли мені виповнилося сім років. Однак степи встигли на все життя закарбуватися в пам’яті.
Рішення повернутися на рідну землю було прийняте, в першу чергу, через хворобу батькової мами. Вирішили, що не залишимо її. Прибули до Умані, оселилися в передмісті. На новому місці чекали труднощі, тут застали кризовий стан. На цілині жилося тоді краще. Добре, що гроші не було там де витрачати, тому батьки привезли з собою так званий стартовий капітал, а платили, як ви знаєте, на цілині добре. Отож, приїхали, зробили ремонт у батьківській хаті, добудували, переробили її.
Там вже я закінчив школу, здобув першу освіту вченого агронома. Батьки допомагали чим могли. Самі не мали освіти, то прагнули, щоб бодай діти здобули знання, отримали професію за уподобанням. В Умані батько працював робітником на станції техобслуговування, мама – службовцем. Жили стабільно – від зарплати до зарплати, пропрацювали на одному місці. Батько – майстер на всі руки, навіть зараз привчає вже правнуків до техніки й праці руками. Сім’я – понад усе. Так завжди було в нас від батька до сина, із покоління в покоління. На сьогодні вже літні мама з татом, буває, інколи бурчать один на одного, а от жити окремо не можуть. Коли мамі давали путівку в санаторій, а батько не отримував, вона ніколи не їздила без нього: або «вибивала» ще одну, або взагалі відмовлялася.
Відносини в сім’ї – це головне, у такому дусі виховували мене, так виховую своїх дітей і я. Повага менших до старших: усі внуки поважають і люблять бабусь і дідусів.
Дуже важливо, що наші нащадки знають свій родовід. Діти можуть легко розповісти про своїх пращурів до п’ятого коліна, знають не тільки ім’я й прізвище, а цілі історії їхнього життя. Моя гордість – це світлини, на яких зображені п’ять поколінь нашої родини разом. Коли людина живе в системі цінностей людських і Божих, то їй і все вдається.
Шістдесятирічний ювілей. Діамант – символ цієї річниці, це найтвердіший з дорогоцінних каменів. Він символізує міцність шлюбного союзу.
Алмазних весіль дуже мало на землі, як і алмазних розсипів. Вони для тих, хто здійснив справжнє диво, – прожив ціле життя з однією людиною. Моїм батькам пощастило: віднайшли справжній діамант серед сотень і тисяч простих каменів, якими була всіяна їхня дорога життя. Як цінується діамант, так само високо цінуються кохання, турбота і тепло, що їх тато і мама дарували один одному протягом стількох довгих років. Підтримка і розуміння стали еталоном справжніх щирих відносин дорогих мені людей.
Доживши до діамантової річниці весілля, вони здобули велику цінність – любов терміном придатності до 60 років. Такий «скарб» є далеко не у кожної пари.
Отож від імені дітей, внуків і правнуків щиро вітаю своїх батьків з шістдесятиліттям подружнього життя!
Дякую вам, рідні, за ваше тепло і турботу, за те, що вдалося створити чудову сім’ю з безліччю традицій і дрібних сімейних свят. Для мене ви – уособлення найкращих батьків у світі. Для моїх дітей – ви наймудріші бабуся з дідусем. Для дітей моїх дітей – найніжніші прабабуся і прадідусь! Дякую вам за постійну невтомну роботу – створювати і берегти нашу велику рідню! Нехай ваше життя буде наповнене тільки яскравими моментами! Нехай воно буде легким і безтурботним!
Спасибі, що не перестаєте радувати нас своєю чуттєвістю відносин і надихаєте своєю щирістю!
Ви – приклад кохання, що не в’яне, і ніжності, що не вмирає. Ви нескінченно цінні для всіх, хто любить вас.
В моїй уяві ви двоє асоціюєтесь з гарним намистом – прекрасна дружина, яка уособлює діамант чистої води і бездоганна оправа – її чоловік. Саме він не тільки зміг підкорити серце молодої красуні 60 років тому, а й доповнив її вроду своєю силою і мужністю. Такий тандем – велика рідкість. І якщо доля подарувала його вам – ви мудрі і гідні!
