МИ НАВЧИЛИСЯ ВІДПОВІДАТИ НА ВИКЛИКИ ЧАСУ
ТАРАС ДІДИЧ, сільський голова Дмитрівської територіальної громади:
МИ НАВЧИЛИСЯ ВІДПОВІДАТИ НА ВИКЛИКИ ЧАСУ
Представники органів місцевого самоврядування: депутати, старости, голови територіальних громад найближче знаходяться до людей, знають їх проблеми і звіти про стан справ кладуть їм на стіл не прессекретарі, помічники і референти, а висловлюють без прикрас звичайні мешканці сіл, селищ і містечок.
Усіх потрібно вислухати, кожному допомогти, дати пораду. На таких керівниках тримається Україна.
Наша розмова саме з такою особистістю.
Тарас Тарасович ДІДИЧ — багато років очолював Дмитрівську громаду, а сьогодні він голова Дмитрівської територіальної громади.
Розмова вийшла щира і відверта, а хід думок співрозмовника засвідчував глибокий патріотизм і державницький підхід до справ місцевого самоврядування. Зрештою, переконаєтеся самі.
— Тарасе Тарасовичу, Ви маєте великий практичний досвід роботи в органах місцевого самоврядування. Як відомо, Вас уперше обрали сільським головою ще в далекому 1994 році і потім переобирали знову і знову. Довіра громадян – це найвища оцінка діяльності. Якого досвіду набули у ці непрості десятиліття?
— Час, в якому ми живемо, досить складний, хоча легким він не був ніколи. Я належу до тих людей, які бачать світ без прикрас, реально оцінюють усі труднощі, бо лише за такої умови можна знаходити шляхи вирішення тих чи інших проблем, які були, є і будуть. Дуже важливо бачити перспективу, дивитися на декілька кроків уперед, у майбутнє, адже не можна йти в завтрашній день з головою, повернутою у вчорашній. І все ж маємо інколи зупинитися, щоб проаналізувати пройдений шлях, зробити висновки і не повторювати помилок. Це необхідно.
Досвід приходить з часом. Його не купиш, він набувається важко. Це потрібно пам’ятати молодим керівникам, які мають знання і думають, що світ їм підкориться легко і без зайвих труднощів. Так не буває. Вже маючи чималий досвід керівника, можу зробити важливий висновок, який стане в пригоді тим, хто щойно очолив фірму, господарство чи орган місцевого самоврядування. Щодо останнього, то тут особлива відповідальність, адже громада обрала тебе, бо повірила, що саме ти та особистість, яка житиме з нею одним життям, розумітиме кожного, знаходитиме вирішення питань, на які, здавалося б, відповіді немає.
Отже, набудеш досвіду, якщо наполегливо працюватимеш і аналізуватимеш кожен свій крок, кожну свою помилку, але без твердих моральних принципів, порядності, поваги до людей, дотримання слова, уміння говорити правду, якою б вона не була — нічого доброго не вийде. Люди відчувають брехню, лукавство пустопорожніх обіцянок і досить скоро дадуть оцінку. Чи маєш право зрадити довіру громади? Питання риторичне.
У 1994 році мене обрали головою Дмитрівської сільської ради. Це були перші роки становлення молодої Української держави. Сказати, що було складно — не сказати нічого. І не лише звичайні громадяни не знали, куди ми йдемо і що робити. І це не дивно. Склалася зовсім нова реальність, у якій ми мали жити, працювати, виховувати дітей. Особисто я всім серцем вітав проголошення Незалежності України, вірив і вірю в її майбуття, але в той період нашої нової історії, у час певної розгубленості, насамперед потрібно було втримати ситуацію, не дати їй вийти з-під контролю і виправдати сподівання людей.
Вже у 1995-1996 роках, коли все руйнувалося, ми в Дмитрівці по вулиці Мічуріна заасфальтували 1700 м дороги, відремонтували дитячий садочок, відкрили пожежну частину. Результативна робота згуртувала команду і громаду. Прийшло усвідомлення, що, сповідуючи спільні цінності, можна зробити багато. І навіть тоді, коли не виходить щось зробити так швидко, як цього хотілося б — люди розуміють і не будуть докоряти, бо бачать, що рухаємося в правильному напрямі і все буде так, як заплановано, і результат не забариться.
Ми росли з кожним роком, з кожним скликанням. Ставили перед собою все нові й нові завдання і гідно відповідали на виклики часу.
Життя помітно змінюється на краще. Про це свідчить і те, що люди від нас не виїжджають, а навпаки — приїздять, хочуть тут жити, бо подобається. Це вагомий аргумент.
— Сьогодні ви очолюєте Дмитрівську ТГ. Це нова форма місцевого самоврядування. Чи бачите ви за нею перспективу?
— Наша держава, як і будь-яка інша, має вдосконалювати свої інституції, і органи місцевого самоврядування тут не виняток. Все нове, те, що матиме гарний результат, я сприймаю дуже позитивно. Об’єднання територіальних громад — справа не нова. Ще у 2007-2008 році робилися спроби, зокрема на Київщині, започаткувати реформу місцевого самоврядування.
Але все нове для широкого загалу є незрозумілим і здебільшого люди швидше схиляються до того, що хай буде так як було. Проводилися збори, щось пояснювали, але донести до людей цю ідею так, щоб вона їх захопила, щоб вони зрозуміли необхідність її впровадження — не вийшло. Це і є причиною, що реформа в той час не запрацювала.
Наші сусіди, та ж Польща, успішно запровадили реформу місцевого самоврядування. З метою вивчення цієї практики їздив до Польщі, спілкувався з керівниками гмін. Гміна — це адміністративна одиниця в Польщі, місто, село або група сіл і міст. По суті, ґміна є самоврядною громадою мешканців певної території в Польщі.
Ретельно вивчав етапи її проведення, як функціонує, які можуть виникати труднощі на шляху реалізації. Отже, я був не тільки сам готовий до реформи органів місцевого самоврядування, але й ґрунтовно міг це пояснити людям.
Законодавство України і Польщі у цьому аспекті дещо відрізняється. У Польщі, наприклад, незалежно від кількості мешканців, депутатів і голів гмін обирають за мажоритарною системою, а не за партійною.
Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад», практичне його застосування викликає багато питань. У нас безліч обов’язків перекладається на місцевий рівень, але ті, які мали б вирішуватися безпосередньо нами – у нас забрали. Наприклад, у мешканців виникають претензії до функціонування громадського транспорту, некомфортних автобусів, рівня обслуговування, і люди, гадаючи, що за все має відповідати голова ТГ, звертаються з претензіями до нього. Але голова не має до організації транспорту, розподілу маршрутів, визначення перевізників тощо жодного стосунку. Це не належить до його компетенції. Проте маєш почесне право пояснювати людям, чому автобуси ходять нерегулярно.
Зараз ми чуємо про те, що землі держвласності будуть передаватися громадам, але, на жаль, з цих земель нам не передали практично нічого. Ця земля іншими передається у приватну власність або в оренду, а потім ті особи приходять до нас і кажуть, що вони вже наші, вони вже тут.
Таких «цікавих» питань виникає дуже багато. На керівниках органів місцевого самоврядування лежить дуже велика відповідальність, але про їх права забувають. Трапляється, що районні ради ухвалюють рішення на власний розсуд, але змусити їх діяти згідно з чинним законодавством — нелегко.
Є багато проблем, які ускладнюють життя, але сподіваємося, що все ввійде в правове русло. Ми працюємо над створенням привабливих умов для інвесторів і підприємців. Не секрет, що громади по-різному ставляться до того, щоб мати у себе виробництво, яке забезпечить нові робочі місця, за рахунок яких наповнюватиметься місцевий бюджет. Декого влаштовують дотації з району чи області. То навіщо працювати над чимось новим, адже це безліч нових питань, нові завдання, які потрібно виконувати.
– Вам, очевидно, теж довелося перелаштовуватися. Адже ТГ — це значно більші масштаби та й з набуттям чинності Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» з’явилися нові посадові особи — старости. Як ладите з ними?
— Однозначно — це нові виклики, вищий щабель, на який потрібно було піднятися. Але до цього я був готовий.
Сьогодні Дмитрівська ТГ об’єднує чотирнадцять сіл — це 5 колишніх сільських рад, де діють 4 старости. Зі старостами складається нормальна співпраця, взаєморозуміння.
Старости розуміють, що мають працювати в одному руслі з радою ТГ. Згадую влучний вислів метра місцевого самоврядування Володимира Удовиченка, який після аварії на Чорнобильській АЕС з нуля збудував місто Славутич і багато років був його мером, так ось він якось мені сказав: «Запам’ятай, для нас з тобою найбільша політика полягає в тому, щоб каналізація добре працювала». Я згідний: наша політика полягає в тім, щоб на рівні була освіта, відремонтовані дороги, функціонували медичні заклади, учні навчалися у гарних школах, а малюки — в теплих, обладнаних, охайних дитячих садочках і, звичайно, щоб не спричиняла дискомфорт і додаткові проблеми та ж каналізація.
Саме така політика має домінувати на місцях, громада її підтримує, як і представники різних партій.
У депутатському корпусі нинішнього скликання багато молоді. Вони прагнуть увійти в курс справ, старанно працюють і навчаються складному мистецтву самоврядування. Маємо сплав досвіду і молодості.
— Кожен серйозний керівник, заступаючи на посаду, чітко знає, що він має зробити і як. Які найголовніші завдання і цілі ви поставили перед собою, своєю командою, старостами і громадою?
— Впродовж багаторічної роботи в органах місцевого самоврядування, якому, без зайвого пафосу скажу, присвятив кращі роки свого життя, знаю всі проблеми, нюанси і прагну їх вирішувати. Потрібно чітко розрізняти стратегічні і тактичні завдання, а також ті, які виникають щодня.
Головне завдання на сучасному етапі бачу в тому, щоб вирівняти соціальні послуги у всіх суб’єктах ТГ. Не секрет, що села підійшли до об’єднання з різним станом шкіл, садків, медичних закладів, можливістю отримання інших соцпослуг тощо. Пригадуєте, колись у вузах ми вивчали політекономію і однією з її тем декларувалося
стирання різниці між містом і селом. Подібне завдання стоїть перед нами і сьогодні. Зараз в кожному старостинському окрузі працюють адміністратори і люди можуть отримати там всі необхідні послуги, а не їхати до Дмитрівки, не витрачати час. Хоча якщо виникають особливі питання, які вимагають мого втручання, то мої двері завжди відкриті.
Дмитрівка сьогодні — сучасне село, яке має розвинену інфраструктуру, звичайно, працюємо, щоб була ще кращою, досконалішою. Важливою темою є наповнення бюджету, без якого будь-який розвиток неможливий. Головний наповнювач нашого бюджету — група компаній «Winner». На території Дмитрівської ТГ розміщені підприємства, медичні центри, які можуть бути гордістю будь-якої країни. Це ТОВ «Медичний центр імені академіка Ю. П. Спіженка», «Інтеркабель-Київ» — один із найбільших заводів з виробництва кабельно-провідникової продукції і провідний виробник вогнетривких кабелів, які можуть працювати при температурі понад 800 градусів за Цельсієм, входить в групу SKB (Австрія), яка на ринку вже понад 125 років. А ще у нас працює відома фірма «Чиста Вода», тощо.
Можу сказати, що у нас сьогодні робочих місць значно більше, ніж мешканців на території ТГ. Людей на роботу привозять із Києва. Деякі фірми забезпечують проживання робітників.
— Але ж більшість потужних фірм, які географічно знаходяться на території Дмитрівської ТГ, зареєтровані в Києві і податки йдуть у столицю. Чи можливо змінити ситуацію?
— Її потрібно змінювати, і це буде справедливо. З керівниками таких підприємств проводимо переговори, більшість з них ставляться до цього з розумінням, адже функціонування їхніх підприємств залежить також і від органів місцевого самоврядування, на території яких вони знаходяться. Позитивними прикладами в цьому аспекті є супермаркети «Фора», АТБ, МегаМаркет. Уявіть собі, один тільки МегаМаркет — це 350 робочих місць і податки йдуть у місцевий бюджет.
Отже, ми працюємо, маємо розвиватися, бачити чіткі орієнтири. У селі Шпитьки вже декілька організацій перереєструвалися, хоча відповідно до законодавства можна не перереєстровуватись, а просто сплачувати податки за працівників до місцевого бюджету. Керівники розуміють, що вони є споживачами ресурсів громади і найважливішого — людського, а його вартість з кожним роком тільки зростає. Зверніть увагу, та ж Польща досить активно бореться за наших працівників. Ліквідує на законодавчому рівні різні перепони, які заважали приїжджати і працювати легально, збільшили і заробітну плату. І це не тільки для сезонних працівників, але і для вчителів, медиків. Ми не маємо права втратити людський потенціал. Це питання загальнодержавного масштабу.
Маємо цінувати людей, котрі працюють на благо громади.
І тут справа не тільки у законодавстві, а ще й у філософії мислення, яка потребує нових сучасних парадигм і концептів.
Спілкувався Ігор КРАВЧУК
